і ле-жать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник ра-птово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із зазда-легідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обґрунто-вано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покаран-ня (п. 7 ч.2 ст. 115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жало-щів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздале-гідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важки-ми переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний ана-ліз усіх обставин виникнення і формування умислу.
Залежно від спрямованості і ступеня конк-ретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).
Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, осо-ба бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлен-ня про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в од-них випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допу-скає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.
Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визна-ченого умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкі-дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідли-вих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ^ ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або І свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками. Я
Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочи-ну, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання.
Відмінність непрямого умислу від прямого. Викладене дозво-ляє виділити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого. Багато хто схильний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці — при прямому умислі особа бажає настання суспільне небез-печного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому — воля особи не спрямована на досягнення такого І наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері І передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає І наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільне І небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.
2.2. НЕОБХІДНІСТЬ ЯК ФОРМА ВИНИ І ЇХ ВИДИ
Необережність поряд з умислом – це основна форма вини у кримінальному праві. Вона є формою психічного ставлення особи до настанних злочинних наслідків.
Злочин вважається вчиненим з необе-режності, коли особа, що його вчинила, передбачала можли-вість настання су спільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвер-нення або не передбачала можливості настання таких нас-лідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці і безпеку виробництва окре-мих службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необе-режних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріаль-них збитків заподіюється необережними злочинами, котрі до того ж нерідко залишаються безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових і професійних обов'язків в окремих випадках призводять до катастрофіч-них за своїми масштабами і тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобильській АЕС.
Інтелектуальний момент необережності полягає в передбаченні можливості настання суспільне небезпечних на-слідків або в непередбачені їх при наявності обов'язку і можливості їх передбачити.
Вольовий момент необережності створює легковажний розрахунок на відвернення злочинних наслідків.
У ч. 1 ст. 25 КК зазначені два види необережності: злочинна са-мовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість.
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність с злочинною самовпевне-ністю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна не-безпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легко-важно розраховувала на їх відвернення.
За ч. З ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслід-ків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'яз-ку з настанням суспільне небезпечних наслідків (наприклад, статті 119, 286, 367). Ці норми сконструйовані за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених вище визначень злочинної самовпевне-ності і злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст. 25 як-раз