Злочинна самовпевненість (самонадіяність), як і інші види вини, характеризується двома ознаками — інтелектуальною і вольовою. Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності). В теорії кримінального права з цьо-го питання висловлені різні думки. Одні автори вважають, що осо-ба при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільну небезпеч-ність своєї дії або бездіяльності. Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості у суб'єкта відсутнє усвідомлення суспільної небез-печності вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпев-неності — це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Остання ду-мка видається більш обґрунтованою. Особа, діючи (не діючи) пев-ним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оці-нює свою поведінку як суспільне небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її дум-ку, запобігти можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робіт-ника, що прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому він просить інших досві-дчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі май-стер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, котрі, на його дум-ку, не спричинять наслідків. Орієнтуючись на вжиті заходи, він не оцінює своє діяння як суспільне небезпечне, цілком свідомо, з певною часткою впевненості, виключає таку оцінку. Разом з тим, як вже було зазначено, діючи самовпевнено, особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об'єктивним ознакам складу злочину, встановле-ного законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити мож-ливість настання суспільне небезпечних наслідків. У наведеному при-кладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки без-пеки і це може призвести до суспільне небезпечних наслідків.

Передбачення особою можливості настання суспільна небезпеч-них наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і її суспільне небезпечний характер. Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юри-стів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний харак-тер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Треті вважають, що при злочинній самовпевненості має місце перед-бачення абстрактної можливості настання наслідків. Останнє тверд-ження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинне самовпевнено, суб'єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільне небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зро-бити при більшому напруженні своїх психічних можливостей.

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно не-безпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розрахо-вує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивос-тями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майс-терність), дії інших осіб фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх прояв не є закономір-ним, виключає самовпевненість.

Незважаючи на впевненість суб'єкта у ненастанні наслідків, роз-рахунок його виявляється невірним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв'язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних наслідків.

3. У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає від-межування самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспіль-но небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпе-вненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслід-ків, то при непрямому умислі — реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов може спричи-нити суспільно небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевне-ності воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи — конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин здатних відвернути настання наслідків. Однак, як було зазна-чено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, невірним. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випад-ках, діючи з непрямим умислом, особа може навіть сподіватися на