Вольова ознака злочинної недбалості по-лягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити су-спільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобіган-ня таким наслідкам. Щодо таких дій у особи відсутні характерні для волі переживання: «треба», «це необхідно зробити», «я повинен їх здійснити», хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти і усвідомити цю інформацію та прийняти вірне рішення.

Як вже зазначалося, законодавець у ч. З ст. 25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосуєть-ся злочинів з формальними складами, то при описі вини характери-стику її ознак треба давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не щодо наслідків. Такс переміщення тягне за собою заміну понять з «не передбачила» на «не усвідомлювала». Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена таким чином: особа, яка вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала її суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла її усвідомлю-вати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію Украї-ни пілот, який ним керував, забув увімкнути відповідні розпізна-вальні знаки. Продовжуючи польот, пілот не усвідомлював, що по-рушує правила міжнародних польотів, тобто здійснює суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 334 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якщо б проявив необхідну уважність."

5. «Випадок». Від злочинної недбалості слід відрізняти «випа-док» («казус»). «Випадок» у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто «випадок» зустрічається у справах із заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничого травматизму, пору-шення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

«Випадок» у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причин-ному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тіль-ки не передбачила можливості їх настання, а й не могла їх перед-бачити. «Випадок» виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розу-мові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки.

“Випадок” (“казус”) викликає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема вини) в поведінці особи.

3. ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ – МОТИВИ, МЕТА, ЕМОЦІЇ

Вина будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони грають також мотив, мета і емоції злочин.

Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиного.11 Бажанова М.І., Сташиса В.В. Кримінальне право. 2002 р.

Мотив злочину — це те внутрішнє спонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив — це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння, він зумовлений певними обставинами і суб'єктивними яко-стями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.22 Чернишова Н.В., Хазін М.В. Кримінальне право. 1997 р.

Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

корисливість (корисливі злочини в 1993 р. склали 77% всієї злочинності в Україні);

по мета, жадоба помсти;

хуліганство;

кар’єризм чиновників;

жабоїда влади.

Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнані, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, які спонукають її до дії.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної пове-дінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочи-ну в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчин-ку, то не можна сказати, що трапилось — злочин чи подвиг.11 Коржанський М.Й. Кримінальне право України. 1998 р.

Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, наприклад, в п.7ч.2 ст 45 КК — вбивство з хуліганських мотивів, в ч.2 ст. 146 КК — викрадення чужої дитини з корисливою метою, з помсти або з інших особистих мотивів, п.6 ч.2 ст 115 – умисне вбивство з корисливих мотивів.

В інших злочинах мотив не називається, але його легко з'ясувати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мо-тиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.

Мотив це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й більшу отримати платню, має зовсім іншу суспільне громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж перевищення швидкості руху во-дієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліган-ства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.

Мотив введений до складу деяких злочинів як не-^ обхідний елемент самого