Коли мотив передбачений законом як обов'язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визнаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших.

Якщо ж мотив не є обов'язковою ознакою складу злочину, то він не впливає на кваліфікацію. Так, навмисне тілесне Ушкодження лишається тілесним ушкодженням, що посягає Та здоров’я людини, незалежно від того, який був мотив злочину нестер-пна ненависть, ревнощі і т.п.

Кримінальни законом мотиви поділяються на:

ганебні — корисливість, по мета, хуліганство;

до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, по-милково зрозумілі інтереси служби і т. ін .

Від мотиву злочину треба відрізняти мотивацію злочин-цем своєї поведінки.

Мотивація — це вигадані особою, яка вчинила злочин, причини, що спонукали ЇЇ до вчинення злочину. Оскіль-ки в таких випадках особа прагне виправдати свою пове-дінку, то вона називає не дійсні, а уявні, вигадані нею причини.

Мотивація злочинцем своїх дій може мати значення для визнання її щирого, розкаяння та для призначення міри по-карання.

Мета злочину — це уявні наслідки, переміни в оточую-чому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням зло-чину.

Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на дум-ку злочинця може задовольнити його певну потребу.

Мета — це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.

Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочи-ну в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною ме-тою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання.

Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мсту злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільна небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних кримінальним зако-ном відносин і яка, проте, с для нього бажаною. З огляду на це мо-тив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — зара-ди чого, до якого результату спрямована її суспільне небезпечна ді-яльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотиви і мсту злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьо-му мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умис-лом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-дру-ге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мсту, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або сту-пінь суспільної небезпечності особи винного.

Мотив і мета є самостійними психологічними ознаками суб'єк-тивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов'язані між собою і лише у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямова-ність поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть носити різний характер: низькі (наприклад, ко-ристь, по мета, хуліганський); такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін.). Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного зба-гачення, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни кон-ституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.

На відміну від вини мотив і мета в структурі суб'єктивної сто-рони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характерис-тиці суб'єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб'єктивної сторони конкрет-них злочинів мотив і мета можуть виконувати роль:

1) обов'язкових, 2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або 3) ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

обов’язковими ознаками мотив і мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння.

Якщо законодавець передбачає конкретний мотив або мету як обов'язкову ознаку складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей злочин. Так, якщо при здійсненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, відсутній. Не може бути шахрайства (ст. 190) без корис-ливих мотиву і мети.

Оскільки певні мотиви і мста впливають на ступінь тяжкості зло-чину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшу-ють) суспільну небезпечність певного складу. Так, простий склад уми-сного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів і мсти. Однак, якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хулігансь-ких мотивів або з помсти за виконання потерпілим свого службового або громадського обов'язку, то воно визнається більш тяжким (квалі-фікованим), передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК.

Особливо кваліфікованими складами, наприклад, є насильницьке донорство за наявності мсти продажу незаконно вилученої крові (ч.З ст.144); погроза або насильство щодо службової особи чи громадя-нина, який виконує громадський обов'язок, з мстою помсти за їх службову чи громадську діяльність (ч.З ст.350).

Разом з тим певні мотиви і мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних