Проаналізувавши ж нормативні конструкції обставин, теоретичні напрацювання та практику, юридично вдалим, визнається, наступне вираження інституту пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, визначених ч.1 ст. 66 та ч.1 ст. 67 КК України:

каяття або добровільне з’явлення із зізнанням, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість уникнення кримінальної відповідальності, або сприяння розкриттю злочину чи суду або ж слідству;

добровільне відшкодування завданого збитку або компенсація моральної шкоди;

вчинення злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність із 14-річного віку, особою у віці 14-16 років та вчинення злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність із 16-річного віку, особою у віці 16-18 років або ж вчинення злочину особою похилого віку;

вчинення злочину в силу збігу тяжких життєвих обставин або по мотиву співчуття.

Що ж стосується обтяжуючих обставин, то слід залишити той же законодавчий перелік, окрім обставини, визначеної у п.2 ч.1 ст.67, яку слід викласти у наступній редакції: вчинення злочину групою за попередньою змовою, або ж організованою групою чи злочинною організацією і виключити її із переліку обов’язкових.

Також у процесі дослідження було виявлено грубе порушення закону на практиці щодо застосування обтяжуючих обставин, не визначених КК України судами при постановлені вироків.

У процесі ж виявлення основних тенденцій судової практики у сфері застосування обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання по категоріям справ, ми прийшли до висновків, що кожна із них характеризується притаманними переважно чи виключно їй обставинами.

Що ж стосується питання застосування пом’якшуючих та обтяжуючих обставин при постановлені вироків із ст.ст. 69, 75 або ж наявності одночасно і ст. 69, і ст. 75 КК України у зв’язку з тим, що законодавець допустив прогалину, суди визначили це питання практикою. Згідно якої ст. 69 або ж ст. 75 КК України застосовуються і при наявності обтяжуючих обставин, а от при одночасному застосуванні ст.ст.69, 75 КК України наявність таких обставин виключається. Також суди окрім врахування вимог вище указаних статей звертають ще увагу на співвідношення обставин справи не тільки із покаранням, но і з долею людини після постановленя вироку.

По питанню ж застосування обставини у справах щодо неповнолітніх, то тут використовуються як загальні засади, так і деякі особливості. Проте слід зазначити, що практика іде у даному випадку у розріз із законодавством, при цьому частково виправдано, а частково допускаючи помилки.

Отож, підсумовуючи результати даного дослідження, слід зазначити, що вирішення питань застосування обставин, які пом’якшують та обтяжують покарання, розпреділили між собою законодавство, теорія та практика, які не завжди рухаються в одному напрямку, але саме ці три напрямки дадуть можливість усунути проблеми, які виникають у даній сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1-7 (вставка № 16-23)

8. Архів місцевого суду Івано-Франківського міського суду за 2002-2004 р.р.

9. Архів місцевого суду Богородчанського р-н суду за квітень-травень 2004р.

10. Архів місцевого суду Городенківського р-н суду за квітень-травень 2004р.

11. Архів місцевого суду Долинського р-н суду за квітень-травень 2004р.

12. Архів місцевого суду Снятинського р-н суду за квітень-травень 2004р.

13. (вставка № 4)

14. Наумов А.В. Некоторые вопросы применения уголовно-правовых норм при назначении наказания. Труды Высшей Волгоградской следственной школы МВД СРСР. - Волгоград, 1970. - Выпуск 3. – с. 29-34

15. Свинкин А.И. Признаки личности преступника в роли квалифицирующих обстоятельств. Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – Свердловск, 1973.- Выпуск 28. - с.52-56.

16. Филимонов В.Д. Общественная опасность личности преступника. – Томск, 1970. – с. 341

17. Ребане И. Об индивидуализации наказаний судом по советскому уголовному праву. В кн.: ученые записки Тартуского университета, 1978. -Выпуск 41. – с. 19-24

18. Кругликов Л.Л. Некоторые аспекты теории назначения наказания. В кн.: Проблемы уголовного права в свете решений XXVI съезда КПСС. – М., 1983. – с. 148-154.

19. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск, 1989.- с. 96-100

20. Бабаев М.М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. – М., 1968. – 244с.

21-30. (вставка 2-11)

31. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296с.

32. (вставка №12)

33-35. (вставка 13-15)

36-38 (вставка №28-30)

39-40 (вставка 31-32_

41-43 (вставка 35-37)

44-45 (всатвка 33-34)

46 (всатвка 38)

47 (всатвка 39)

48 (вставка 40)

49-50 (вставка 41,42)

51. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В.Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.) /За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 656с.

52-59 (вставка №43-50)