встановлення проблем та перспектив, а також співвідношення у застосуванні пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, визначених кримінальним законом та практикою;

виявлення основних тенденцій судової практики у сфері застосування обставин о категоріям справ.

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ПОМ’ЯКШУЮТЬ І ОБТЯЖУЮТЬ ПОКАРАННЯ.

1.1. Спільне та відмінне у законодавстві, теорії та практиці застосування обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Кримінальний закон у ст.ст. 65-67 КК України визначає загальні засади призначення покарання та наводить перелік обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. З аналізу вище зазначених статей випливає, що ч.1ст.66 підлягає розширеному тлумаченню, а звідси перелік обставин, що пом’якшують покарання є не вичерпним, тому пом’якшуючими покарання можуть бути визнані і обставини не зазначені у ч.1ст. 66 КК України. А от ч.1ст.67 КК України підлягає обмеженому тлумаченню, отож перелік обставин, що обтяжують покарання є вичерпним і у якості обтяжуючих покарання можуть бути визнані тільки обставини, встановлені ч.1ст.67 КК України. Крім того згідно ч.2ст.67 КК України суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину не визнавати будь-яку із зазначених у ч.1ст.67 КК України обставин, за винятком наступних обтяжуючих покарання обставин, передбачених П.2, 6-7, 9-10, 12 ч.1ст.67 КК України: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2 або 3 ст.28 КК України); вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває у безпорадному стані; вчинення злочину щодо жінки, яка завідома для винного перебувала у стані вагітності; вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; вчинення злочину загальнонебезпечним способом.

З вище зазначених положень теоретики і досі не виробили єдиної точки зору, чи є врахування обставин обов’язком суду, чи все ж таки правом. Позицію про те, що це право суду підтримували А.А.Піонтковський, М.М.Ісаєв, М.С. Строгович, Г.А.Крігер та ін. [1, c. 342; 2, c.21; 3, c.278; 4, c. 27-28]. Іншої точки зору додержувались А.Д.Соловйов, П.Ф.Пашкевич, А.Т.Іванова, Г.І.Чечель та ін. [5, c.106; 6, c. 93; 7, c. 20; 8, c.5].

Для відповіді на це питання звернемося до Кримінально-процесуального закону, у якому (ст.367) передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді в апеляційному суді є: однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. У касаційній інстанції такими підставами згідно ст.398 КПК України є неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Для перегляду судових рішень в порядку виключного провадження згідно ст.4004 КПК України підставами знову ж таки є неправильне застосування кримінального закону, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення (вище зазначені тільки ті підстави, які мають значення для даного дослідження). Як бачимо, із наведеного не врахування пом’якшуючих та обтяжуючих обставин судом згідно ст. ст. 367, 398, 4004 КПК України може послужити підставою для скасування або зміни судового вироку. Звідси робимо висновок, що все ж таки врахування судом обставин є його обов’язком. Проте ще раз звернемось до ст.ст. 66, 67 КК України. Ч.2 ст.67 передбачає, що суд має саме право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнавати будь-яку із зазначених у ч.1. ст.67 КК України обставин, у якості обтяжуючих, крім, визначених у п.2, 6, 7, 9, 10, 12 ч.1 ст. 67 КК України, навівши мотиви свого рішення. Отож, згідно ч.2 ст.67 КК України врахування обставин у якості обтяжуючих чи їх не врахування є правом суду і лише в конкретно визначених випадках – обов’язком. Окрім того, суд згідно ч.3 ст.67 КК України не може визнавати обтяжуючими обставини, не передбачені ч.1 цієї статті.

Що ж стосується пом’якшуючих обставин, то ч.2 ст.66 передбачає, що при призначенні покарання суд може визнати (а може і не визнати) такими, що його пом’якшують і інші обставини (сполучник "і" вказує на те, що також і ті, які передбачені законом), не зазначені у ч.1 цієї статті. Отож, звідси, як бачимо, врахування пом’якшуючих обставин судом є його правом.

Із усього вище зазначеного можемо зробити висновок, що все ж таки суд залежно від особливостей справи залишає за собою право враховувати чи не враховувати обставини у якості пом’якшуючих чи обтяжуючих (окрім шести, передбачених п.2, 6, 7, 9, 10, 12 ч.1 с.67 КК України). І тільки тоді, коли ці обставини суттєво вплинули на ступінь тяжкості вчиненого і суспільну небезпечність особи винного суд зобов’язаний їх враховувати, в іншому разі це матиме наслідком скасування чи зміну судового вироку. Тому дуже доречним є те, що законодавець не визначив врахування пом’якшуючих та обтяжуючих обставин обов’язком суду, оскільки, тільки суд може на конкретній справі визначитися чи зобов’язаний він враховувати ту чи ін. обставину, чи ні, незалежно від того передбачена вона кримінальним законом чи ні (тільки пом’якшуючі обставини), мотивувавши своє рішення у вироку.с.

Що ж стосується практики, то нами була вивчена робота місцевих судів: Івано-Франківського міського суду за 2002-2004 р.р. (вибірка 100 справ) та Городенківського р-н, Снятівського р-н, Волинського р-н, Богородчанського р-н судів за квітень – травень 2004 р. (вибірка 100 справ).

Практика показала, що обтяжуючі обставини, які підлягають обов’язковому врахуванню місцевим судом Івано-Франківським міським судом не враховуються при призначенні покарання у 100 % вироків від