Проте, включення її у законодавчий перелік є виправданим, навіть не зважаючи на її одиничний характер застосування, бо вона вказує на підвищену суспільну небезпечність винного і відповідно впливає на покарання у напрямку його обтяження. А також, виходячи із її правової природи, можна говорити про те, що дана обставина може бути характерна для всіх злочинів. Крім того потрібно пам’ятати, що перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і виключення цієї обставини унеможливить застосування її на практиці, а зважаючи на її вагомість це є неприпустимим.

Також у якості обтяжуючої обставини КК України визначає і вчинення злочину як групою осіб за попередньою змовою, так і організованою групою. Залишається незрозумілим, чому при конструюванні цієї норми законодавцем не включено до її об’єму випадки вчинення злочинів у складі злочинної організації, яка без сумніву, є найбільш небезпечною формою співучасті [32, c.318]. Норма 1960р. визначала вчинення злочину організованою групою. Але це і зрозуміло, оскільки, як вважалось на той час, злочинних організацій у СРСР не існувало. Проте, на жаль, на сьогоднішній день потрібно визнати, що таке явище існує і внести відповідну обтяжуючу обставину, тобто: вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, або організованою групою чи злочинною організацією. Крім того, слід згадати і про те, що така обставина згідно ч.2 ст.67 КК України підлягає обов’язковому врахуванню у всіх випадках її наявності у справі, з чим не можна погодитись. Адже не обов’язково, що особа відіграватиме вагому роль у співучасті або ж вона може бути втягнена у неї. Безперечно, що вчинення злочину у співучасті становить підвищену суспільну небезпеку, але не завжди кожен із її учасників. Отож, дану обставину слід виключити із переліку обов’язкових, а суд у свою чергу зможе визначати її обов’язковість чи ні по кожній конкретній справі у залежності від того, чи справді членство у співучасті здійснило значний вплив на ступінь тяжкості вчиненого конкретною особою та саму її суспільну небезпечність, мотиви чого уже наводились у даному дослідженні.

Зовсім новою для нашого законодавства стала така обставина, як вчинення злочину на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. Як зазначає П.Л. Фріс, це пов’язано із тим, що такі злочини характеризуються найтяжчими наслідками – великою кількістю жертв, знущанням над ними, особливою жорстокістю і масовістю [32, c.318-319], але зважаючи на її підвищений ступінь суспільної небезпечності та тяжкості, внесення такої обставини у ч. 1 ст. 67 КК України є зрозумілим і оправданим.

Обтяжуючою обставиною є і вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку. Під виконанням службового обов’язку розуміється діяльність посадової або службової особи по здійсненню покладених на неї повноважень. Виконання громадського обов’язку – це здійснення покладених на особу колективом або певною правомірною групою громадян постійних або тимчасових обов’язків охороняти їхні інтереси в державних органах чи виробничих колективах. Цим поняттям охоплюється і виконання особою взятих на себе обов’язків, прийнятих в громадському суспільстві про допомогу людині, яка перебуває в небезпечному для неї положенні або ситуації [46, c. 272].

Ця обставина аналогічно до попередньої не зустрічалася у досліджуваних нами справах. Але зважаючи на її значимість впливу на ступінь тяжкості вчиненого і суспільну небезпечність винного, а також непохідний характер від інших обставин та суворо визначену направленість впливу на покарання у бік його обтяження, включення її до законодавчого переліку обтяжуючих обставин є необхідним. Проте, слід зазначити, що зважаючи на ч. 4 ст. 67 КК України, необхідно судам бути уважними у її застосуванні, оскільки ця обставина у ряді злочинів виступає кваліфікуючою ознакою, що ж стосується злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, то обов’язковою.

Обтяжують покарання і тяжкі наслідки, завдані злочином. Тут розуміються ті суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інші) зміни в об’єкті кримінально-правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за його межі [47, c. 153]. Іншими словами тяжкі наслідки визначаються характером і ступенем негативних змін в об’єкті. Це, звичайно, категорія оціночна, але у даному випадку інакше не можливо, тільки суд на конкретному випадку може визначити чи наявна ця обтяжуюча обставина чи ні.

Проте згідно практики, яка нами досліджувалася до цієї обставини звернувся тільки місцевий суд Івано-Франківський міський суд у 1% вироків та прокурори у 1% справ (див. Додаток №1) [8]. Проте таке застосування цієї обставини було невиправданим, зважаючи на кваліфікацію дій винного – за ст. 115 ч. 1 КК України. А, хіба ж смерть людини – це не тяжкі наслідки? В результаті у даному випадку практика пішла усупереч ч.4 ст. 67 КК України. Як бачимо, у зазначеній ситуації даному випадку були враховані ті тяжкі наслідки, які входять до складу злочину.

Тому судам потрібно більш скрупульозніше підходити до застосування даної обставини, яка безперечно вказує на значимість впливу на ступінь тяжкості вчиненого і суспільну небезпечність винного в сторону обтяження покарання та має непохідний характер від інших обставин та застосовується у поодиноких випадках.

Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи що перебуває у безпорадному стані також впливає на покарання у бік його обтяження. Малолітній – це особа, яка на момент вчинення злочину не досягла 14-річного віку. Особа похилого віку