Як бачимо, у даному випадку мала місце сукупність злочинів середньої тяжкості та тяжкого злочину. Проте обставини, про особу винної характеризували її з позитивної сторони. Що ж стосується обтяжуючої обставини, то у даній ситуації у сукупності із зазначеними пом’якшуючими обставинами, вона не має значення обтяжуючої покарання. Зважаючи на усе вище викладене, таке вирішення справи було найбільш правильним, оскільки обмеження волі або позбавлення волі (саме такі покарання передбачені санкціями статей, за якими був винесений вирок по даній справі) не виправили б винну, а штовхнули б її ще дальше у „кримінальний світ”, напівдорозі до якого вона уже і так знаходилась, бо саме на це вказували обставини справи.

Справа № 2 була про вчинення злочину, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України, по ній проходили наступні обставини: визнання вини, винний судиться вперше; не працює; злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Звідси, як видно із норми статті, злочин є середньої тяжкості. У даному випадку перші дві обставини вказують на позитивність винного. А от дві останні в сукупності характеризують особу саме у даній категорії злочинів уже з негативної сторони, проте швидше, не як злочинця, а як особу, яка ще тільки стала на невірний шлях. Оскільки штраф до нього було застосовувати недоцільно, оскільки винний не працює, то залишався або арешт, або обмеження волі. Проте як перше, так і друге могло швидше штовхнути винного на шлях злочинця, а ніж виправити. А от даний вид звільнення від відбування покарання міг би створити відповідне підгрунтя для виправлення винного.

Отож, з усього вище наведеного можемо зробити висновок, що при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням суди звертають увагу не тільки на тяжкість вчиненого, особу винного та інші обставини справи, а також і на те, як той чи інший вирок може вплинути на подальшу долю конкретної особи у конкретному випадку, зважаючи на обставини справи.

Що ж стосується інституту призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, то при його застосуванні (у 3% усіх вироків судів, практика яких досліджується у даній роботі) використовувались наступні обставини: позитивна характеристика – у 3% вироків усіх місцевих судів, практика яких нами вивчалася; хворобливий стан здоров’я – у 1,5% вироків; визнання вини – у 0,5% вироків; щире каяття – у 2,5% вироків; відшкодування завданого збитку – у 1% вироків; думка потерпілого щодо несуворого покарання – у 0,5% вироків; не судимий – у 0,5% вироків; одружений – у 0,5% вироків; працює – у 0,5% вироків; раніше вчиняв злочин – у 0,5% вироків; неповнолітній – у 0,5% вироків; має постійне місце проживання – у 1% вироків; сприяння розкриттю злочину (суду, слідству, встановленню істини по справі) – у 1% вироків; відшкодування шкоди – у 0,5% вироків; вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння – у 2% вироків; мати інвалід І групи – у 0,5% вироків; злочин вчинено вперше – у 1% вироків.

Звідси, як бачимо при застосуванні ст. 69 КК України менший спектр пом’якшуючих обставин, проте ширший – обтяжуючих, ніж при застосуванні ст. 75 КК України. При цьому характерними тут є такі обставини як позитивна характеристика та щире каяття.

Застосовувався даний інститут лише по деяких категоріях справ: про злочини проти власності та проти громадського порядку та моральності – по 36,4% від усіх випадків застосування ст. 69 КК України по категоріям справ; про злочини проти статевої свободи та недоторканності – у 18,2% випадків та у справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та ін. злочини проти здоров’я населення – у 9% випадків. По інших категоріям справ даний інститут не зустрічався.

Звідси, можемо зробити висновок, що ст. 69 КК України застосовується судами набагато рідше, ніж ст. 75 КК України і лише по окремих категоріях справ про злочини, які вказують на особливу суспільну небезпечність, оскільки у всіх вироках, у яких була застосована ст. 69 КК України відповідальність наставала за кваліфіковані склади злочину. А звідси звільняти особу від покарання було б неоправданим.

Крім того, що ж стосується застосування обтяжуючих обставин при переході до більш м’якого покарання, ніж передбаченого законом, то ч.1 ст. 69 навідміну від ч.1 ст. 75 КК України передбачає все ж наявність декількох саме пом’якшуючих обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також врахування особи винного, проте й нічого не говорить про неможливість застосування ст. 69 при наявності обтяжуючих обставин.

Звертаючись до поняття „істотно”, слід зазначити, що це оціночна категорія і про істотність зниження ступеню тяжкості вчиненого може судити тільки суд у конкретній справі.

Проте для вирішення даного питання проаналізуємо справи, у яких при наявності навіть обтяжуючих обставин була застосована ст.69 КК України. Розглянемо даний інститут на прикладі конкретних справ.

Справа №1 про злочини, передбачені ст.ст. 186 ч.2, 304 КК України. Як бачимо, у даному випадку наявна сукупність злочинів тяжкого та середнього ступеню тяжкості. Злочини було вчинено вперше, винний позитивно характеризувався, щиро розкаявся, проте злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Звідси, обставини справи вказують на позитивність винного і вчинення саме даних