Слід також зазначити, що до неповнолітніх місцевим судом Івано-Франківським міським судом застосовувалися обставини характерні виключно для таких осіб: склад сім’ї неповнолітнього – у 2% вироків цього суду; умови життя і виховання його – у 2% вироків; вплив дорослих на нього – у 3% вироків; рівень розвитку неповнолітнього – у 3% вироків; особливості особи неповнолітнього – у 3% вироків.

Звідси, як бачимо, не у всіх справах щодо неповнолітніх застосовувались вище зазначені обставини, що є грубим порушенням закону. Оскільки ч.1 ст. 103 КК України та ч.1 ст.433 КПК України вказують на необхідність з’ясування цих обставин.

Звернемось і до питання застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом щодо неповнолітніх. То застосування другого інституту до них згідно кримінального закону не передбачено, а от першого регулюється окрім ст.75-78 КК України, ще й окремою ст. 104 КК України, згідно якої даний вид звільнення може бути застосований лише у разі засудження неповнолітнього до позбавлення волі.

При дослідженні нами 200 справ уже указаних вище судів тільки по 0,5% справ був вирок із використанням ст. 104 КК України і по 2% справ щодо неповнолітніх – ст. 75 КК України, була й застосована ст. 69 – у 0,5% вироків.

Необхідно зазначити, що при застосуванні ст. 104 КК України, дії винного були кваліфіковані за ст. 185 ч.5 КК України. Це є особливо тяжкий злочин. Уданій справі були наявні наступні обставини: щире каяття; позитивна характеристика; відшкодування шкоди; злочин вчинено неповнолітнім; злочин вчинено у стані алкогольного сп’яніння; злочин вчинено вперше. У даному випадку, як ми бачимо, незважаючи на наявність обтяжуючої обставини, все ж було застосовано ст. 104 КК України.

Отож, з даної справи випливає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх здійснюються на тих же умовах, що й до усіх осіб.

Що ж стосується застосування ст. 69 КК України до неповнолітніх, незважаючи на те, що даний інститут для них не передбачений, суди все ж застосовують його до цієї категорії осіб і це є правомірним з точки зору ч.1 ст. 24 Конституції України, яка передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, нормами якої є нормами прямої дії.

Що ж стосується застосування до неповнолітніх ст. 75 КК України, то це є грубим порушенням закону, оскільки у даному випадку вступають у конкуренцію загальна і спеціальна норма, остання включена у ст. 104 КК України, проте суди застосовують загальну. При цьому в одному вироку ст. 75 КК України була застосована тільки на підставі того, що злочин вчинено неповнолітнім, що є порушенням самої ст. 75 ч.1 яка передбачає, що вона застосовується на підставі врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, проте у даній справі була врахована тільки особа винного і то лише одна його характеристика – неповноліття.

Отож, з усього вище наведеного у даному підрозділі цієї роботи можемо зробити висновок, що при призначенні покарання неповнолітнім суди виходять із загально застосовуваних обставин та деяких особливостей обставин у справах неповнолітніх. Проте і в даних справах суди допускаються певних помилок.

ВИСНОВКИ

КК України визначаючи основні засади призначення покарання зафіксував, що суд призначає покарання: у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини зазначеного Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Ці обставини можна визначити, як характерні для більшості злочинів, самостійні засоби забезпечення індивідуалізації покарання, встановлені судом по конкретній справі, які безпосередньо впливають у суворо визначеному напрямку на ступінь тяжкості вчиненого та суспільну небезпечність особи винного та характеризують їх і в свою чергу підлягають врахуванню при обранні виду і розміру покарання.

За своїм змістом зазначені обставини являють собою характеристики ступеня тяжкості вчиненого та суспільної небезпечності особи винного. А за правовою природою вони пом’якшують та обтяжують покарання.

Із питанням змісту та правової природи нерозривно пов’язане питання визначення ознак пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, до яких відносяться: обов’язкові (характерність для більшості злочинних діянь; значимість впливу на ступінь тяжкості вчиненого та суспільна небезпечність особи винного; суворо визначена направленість впливу та непохідний від інших обставин характер) і додаткова (самостійність у практичному застосуванні).

Ці ознаки притаманні обставинам, включеним у законодавчий перелік, а от для застосовуваних практикою характерні наступні: вище указані обов’язкові, окрім характерності для більшості злочинів, а додатковими виступають – характерність для певного кола злочинів та одиничний характер.

Проте згадані теоретичні положення не завжди співпадали із практикою по питаннях змісту та правової природи обставин.

Проаналізувавши ж нормативні конструкції обставин, теоретичні напрацювання та практику, юридично вдалим, визнається, наступне вираження інституту пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, визначених ч.1 ст. 66 та ч.1 ст. 67 КК України:

каяття або добровільне з’явлення із зізнанням, якщо при цьому особа усвідомлювала можливість уникнення кримінальної відповідальності, або сприяння розкриттю злочину чи суду або ж слідству;

добровільне відшкодування завданого збитку або компенсація моральної шкоди;

вчинення злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність із 14-річного віку, особою у віці 14-16 років та вчинення злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність із 16-річного віку, особою у віці 16-18 років або ж вчинення злочину особою похилого віку;

вчинення злочину в силу збігу тяжких життєвих обставин або по мотиву співчуття.

Що