Звідси, як видно законодавець передбачив тільки два випадки звільнення від кримінальної відповідальності на підставі сукупності пом’якшуючих обставин. У даній позиції слід особливо зосередити увагу на слові "сукупність". Оскільки тільки при наявності саме сукупності і саме конкретно визначених пом’якшуючих обставин (окрім обставин, які підтверджують можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання) можливе звільнення від кримінальної відповідальності.

Але поглянемо на це питання з іншої сторони: пом’якшуючими чи обтяжуючими визначаються обставини по одинці, а у вище зазначених випадках необхідна їх сукупність. Тобто обставини у даних двох випадках наповнюються іншим змістом і утворюють нові поняття, такі як, дійове каяття та можливість застосування примусових заходів виховного характеру.

Аналогічної точки зору притримується і Ю. В. Баулін, який обставини у даному випаду називає умовами, які є обов’язковими складовими дійового каяття особи [31, с. 130]. Що ж стосується можливості застосування примусових заходів виховного характеру, то тут Ю. В. Баулін вважає, що вчинення злочину вперше невеликої тяжкості є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, неповноліття є особливістю суб’єкта, а висновок суду про те, що виправлення [неповнолітнього] можливе без застосування покарання є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності [31, с. 188, 189].

Для аналізу проблеми необхідно звернутися і до самого поняття кримінальної відповідальності, яке являє собою покладений на особу державою або суспільством чи прийнятий особою на себе самостійно обов’язок при порушенні кримінально-правових норм дати відповідь за свою поведінку компетентним органам і прийняти примусові заходи (покарання), адекватні ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину [32, c.49]. З даного поняття випливає, що кримінальна відповідальність не може бути пом’якшена або обтяжена, вона або існує, або ні.

Тому необхідно звернутися і до визначення поняття звільнення від кримінальної відповідальності, а це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України [31, с. 58]. У даному визначенні слід підкреслити слово «відмова». Саме «відмова», а не пом’якшення.

Звідси як бачиться, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини не мають ніякого відношення до кримінальної відповідальності в цілому, ані таких понять, як дійове каяття та можливість застосування примусових заходів виховного характеру. Проте місцевий суд Івано-Франківський міський суд все ще у 2% своїх вироків визначає обставини як такі, що помякшуюють і обтяжують відповідальність.

Інша річ покарання, яке по своїй суті є складовою частиною кримінальної відповідальності, оскільки, як зазначає ч.1 ст. 50 КК України – це заходи примусу, що застосовуються від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Вище наводилась позиція стосовно того, що обставини збільшують і зменшують міру покарання. Думається, що така точка зору є не зовсім всеохоплюючою, оскільки обставини не тільки збільшують або зменшують міру покарання, але й, зважаючи на велику кількість альтернативних санкцій, впливають і на вид покарання. У тому числі така ситуація можлива і при застосуванні ст. 69 КК України, яка передбачає за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного на основі умотивованого рішення суду можливість за особливо тяжкий, тяжкий злочин, злочин середньої або невеликої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, або перейти до іншого, більш м’якого основного виду покарання, незазначеного у санкції статті за цей злочин.

Отож, правова природа обставин полягає у пом’якшенні та обтяженні саме покарання.

З усього вище зазначеного по питанню правової природи обставин можна зробити висновок, що місцевий суд – Івано-Франківський міський суд у своїй практиці суперечить законодавству та теорії, навідміну від місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, які у 100% своїх вироків підтримують позиції законодавця та теорії.

З метою поглиблення знань про зміст і правову природу включених у законодавчий перелік обставин, необхідно визначити їх ознаки. Тобто ті характерні особливості, які вирізняють обставини з-поміж інших, як таких, що пом’якшують та обтяжують покарання. При цьому ознаки традиційно поділяються на обов’язкові і додаткові. Л.Л.Кругліков у якості обов’язкових виділяє нехарактерність обставин для більшості злочинних діянь і значний вплив на покарання [33, c.84]. Тому при формуванні переліку необхідно мати кримінологічні характеристики злочинних діянь, мати чітку уяву про коло обставин звичайних для злочинного діяння [34, c.58]. Ця ж сукупність ознак обов’язкова, та недостатня для включення конкретного виду обставин у законодавчий перелік, тут необхідно виявити ряд додаткових ознак, а саме: типовість, безумовність (обов’язковість), суворо визначена направленість впливу, не похідний характер від інших пом’якшуючих і обтяжуючих обставин [35, c.59]. У даному випадку під типовістю мається на увазі те, що включені у закон обставини можливі для певного кола злочинів. Що ж стосується такої ознаки як обов’язковість (безумовність), то О.А.Мясніков вважає, що обставина, передбачена законом впливає на ступінь суспільної небезпеки і на покарання, за загальним правилом, у всіх тих випадках, коли вона є наявна, незалежно від конкретних особливостей злочинного діяння і особи винного [13, c.18]. Слід не погодитись з цим твердженням, оскільки така ситуація складається, не за загальним правилом, а крайнє рідко. Оскільки саме особливості злочинного діяння і особи винного визначають характеристики справи, вони і утворюють обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання та в свою чергу або підсилюють, або послаблюють їх значення у справі та