Згідно ж практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, то адвокати використовують їх у 63,8%, прокурори – у 76,7%, суду – у 67,7% (див. Додаток №2).

Як бачимо із вище наведеного, по даному питанню збігаються приблизно позиції адвоката і суду, прокурори застосовують відповідні обставини частіше.

Що ж стосується пом’якшуючих покарання обставин, визначених ч.1 ст. 66 КК України, то адвокати їх застосовують – у 14%, прокурори – у 34%, суд – у 39%. Згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду (Додаток №1) [8]. Практика ж місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області показує, що, адвокати застосовують вище зазначені обставини у 36,2%, прокурори у – 23,3%, суд – 32,3% (див. Додаток №2) [9-12].

Знову ж таки випливає, що позиції адвоката і суду збігаються, проте у даному випадку прокурор уже навпаки – більше від адвоката і суду використовує обставини, що пом’якшують покарання, встановлені ч.1 ст. 66 КК України, на відміну від обставин, не визначених кримінальним законом.

Що ж стосується питання застосування обтяжуючих покарання обставин, незазначених у ч.1 ст. 67 КК України, то по практиці місцевого суду Івано-Франківського міського суду, адвокати їх взагалі не застосовуються, прокурори – у 43%, суд – у 25% (див. Додаток №2) [8], по практиці місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області адвокати також не застосовуються, прокурори – у 75%, суди – не застосовують (див. Додаток №2) [9-12]. По обставинах, що обтяжують покарання, які визначені ч.1 ст. 67 КК України згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду адвокати теж їх не застосовують, прокурори застосовують у 57%, з них мав місце один випадок, коли обставина враховувалась повторно (дії підсудного були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, а обставина передбачала тяжкі наслідки, завдані злочином), судом застосовувались у 75% і аналогічно мав місце випадок повторного врахування обставини (див. Додаток №1) [8]. Згідно практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, то знову ж таки адвокати такі обставини взагалі не застосовують, прокурори застосовують у 25%, суди – 100% (див. Додаток №2) [9-12].

Із вище зазначеної практики можна зробити висновок, що адвокати обтяжуючі покарання обставини взагалі не застосовують і така позиція зрозуміла з точки зору їх кримінально-процесуальної функції, що ж стосується прокурорів і судів, то згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду до зазначених у КК України обставин суди частіше звертаються ніж прокурори, а щодо не визначених КК України, то навпаки. Що ж стосується практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, то тут, обтяжуючі обставини, як визначені КК України, так і не визначені, не застосовуються адвокатами, прокурори ж надаються перевагу обставинам не включеним у перелік, суди ж навпаки. Звідси можна судити про певний демократизм і поміркованість місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області.

Що ж стосується співвідношення пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин у позиціях адвоката, прокурора, суду, то згідно практики місцевого суду Івано-Франківського міського суду адвокати пом’якшуючі обставини використовують у 100% випадків використання всіх обставин, суд – у 94%, прокурори – у 85%. Що ж стосується обтяжуючих покарання обставин, то прокурори застосовували їх у 11%, суд – у 6%, адвокати взагалі не звертались до них (див. Додаток №1) [8]. Згідно ж практики місцевих судів р-н судів Івано-Франківської області, то пом’якшуючі покарання обставини застосовували прокурори та суди – у 98%, обтяжуючі – у 2%, адвокати взагалі не використовували (див. Додаток №1) [9-12].

Звідси можна зробити висновок, що до пом’якшуючих покарання обставин звертаються найчастіше адвокати, потім суди і найрідше їх застосовують прокурори, що ж стосується обтяжуючих покарання обставин, то до них звертаються частіше прокурори, в другу чергу суди, адвокати їх взагалі не застосовують.

З усього вище наведеного підведемо підсумок. Незважаючи на те, що згідно законодавства та положень найближчими стосовно пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин мали би бути позиції суду і прокурора, проте, практика показала наступне:

По-перше, стосовно використання обставин, то до них, як таких, найчастіше звертаються суди, рідше прокурори і крайнє рідко адвокати, які переважно використовують дані про особу;

По-друге, найчастіше як адвокати так і прокурори і суди у своїй практиці застосовуються таку обставину як щире каяття;

По-третє, стосовно використання пом’якшуючих обставин, встановлених КК України, то по цьому питанню близькими виявились позиції адвокати і суду;

По-четверте, стосовно ж обтяжуючих обставин встановлених і невстановлених кримінальним законом, то тут позиції взагалі не співпадають;

По-п’яте, стосовно співвідношення пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, то ближчими є позиції суду і адвоката.

Звідси необхідно зазначити, що закон і теорія із практикою розійшлися у твердженнях. Оскільки в залежності від поставлених питань позиції або взагалі розходилися, або співпадали усі три, або співпадали позиції адвоката чи суду, а от позиції суду і прокурора не співпадали ні по одному критерію, як цього вимагала теорія та законодавство, так само не співпали і позиції адвоката – прокурора.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ОБСТАВИН, ЩО ПОМ’ЯКШУЮТЬ ТА ОБТЯЖУЮТЬ ПОКАРАННЯ НА ПРАКТИЦІ.

2.1 Пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, встановлені кримінальним законом та визначені практикою.

Стосовно питання співвідношення пом’якшуючих і обтяжуючих покарання обставин, встановлених кримінальним законом і визначених практикою ішлося уже у підрозділі 1.2 цього дослідження. Як показала практика, перевагу у застосуванні обставин, не зазначених у ст. ст. 66, 67 КК України, надають прокурори. Найчастіше ж дотримуються