“Проблеми правового регулювання права комунальної власності на землю в Україні”

Здійснення земельної реформи в Україні, одним із головних завдань якої є створення умов для розвитку різноманітних форм власності на землю, зумовило формування в системі земельного права України нового правового інституту – інституту права комунальної власності на землю. Це, в свою чергу відобразилося й на розвитку земельного законодавства України.

Аналізуючи Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року [1] можна побачити, що до державної власності в Україні належала загальнодержавна або ж республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць. А суб’єктами права державної власності на землю виступали: Верховна Рада України – не землі загальнодержавної власності і області, районні, міські, селищні, сільські ради – на землі в межах їх територій окрім земель загальнодержавної власності. Тобто, комунальна власність тоді розглядалася як різновид державної власності.

А вже Конституція України від 28 червня 1996 року визнала комунальна власність самостійною формою власності, на рівні із державною і приватною власність. Так, у ч. 1 ст. 142 Основного Закону України зазначається, що земля може перебувати у власності територіальних громад сіл, селищ і міст, районів у містах, а також у їх спільний власності, і є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування разом з іншим майном та коштами. [2]

У Земельному Кодексі Україні від 25 жовтня 2001 року [3] закріплюються ці з форми власності на землю і визначено для кожної з них спеціальний правовий режим.

Для реального існування комунальної власності на землю в Україні визначальним фактором було введення в дію ЗК України від 1 січня 2002 року. Адже в ньому містяться положення, які регулюють відносини виникнення, здійснення і припинення права комунальної власності на землю, визначено які землі належать територіальним громадам і не можуть передаватися у комунальну власність, і землі державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність.

Отже, об’єктом комунальної власності на землю є усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. А суб’єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Територіальна громада, відповідно до ст. 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” [4] – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одинцями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Також, в даному законі, а саме у п.8 ст. 60 зазначається, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правом власності інших суб’єктів.

Відповідно до п.4 ст. 83 ЗК України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у таких випадках: передача їм земель державної власності, примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності і для суспільних потреб; прийняття спадщини; придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами користують для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Закон України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” [5] відносить до цих земель ще й землі лісового фонду за межами населених пунктів і землі лісового під казенними підприємствами.

Оскільки частина земель державної власності переходить у власність територіальних громад сіл, селищ та міст чи у їх спільну власність, то відповідно змінився власник цих земель та порядок управління ними. І тому, як зазначає П.Ф. Кулинич, проблема відмежування земель, які належать державі, від земель, які перейшли у власність територіальних громад, набула гостроти і потребує нагального вирішення. [6,с. 8]

Слід зазначити, що передача у власність територіальним громадам та у їх спільну власність об’єктів, що належать до державної власності здійснювалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 року “Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель права державної і комунальної власності” [8]

І тільки 5 лютого 2004 року був прийнятий Закон України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” [5] Він визначив правові засади розмежування земель державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Також даний Закон у ст. 1 дає визначення розмежування земель державної та комунальної власності, яке полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної і комунальної власності.

Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за такими принципами: забезпечення безпеки держави; поєднання державних і місцевих інтересів; забезпечення рівності права власності на землю територіальних громад і держави; безоплатності; обґрунтованості; досягнення збалансованого співвідношення економічних та екологічних інтересів суспільства, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

У літературі містяться певні думки з приводу уточнення законодавства, яке тією чи іншою мірою пов’язане із регулюванням комунальної власності на землю в Україні.

Так Н.І. Титова зазначає, що розпорядження землями, як головна функція власника має належати місцевим радам, а не місцевим державним адміністраціям, як це зазначено