Вичерпний перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню, визначений с т 291 ЦПК України.

Зокрема передбачено, що сторони чи інші особи, якщо вони брали участь у розгляді справи, мають право протягом п’ятнадцяти днів після оголошення ухвали суду першої інстанції подати до суду апеляційної інстанції скаргу на ухвалу, а прокурор, який брав участь у розгляді справи. – апеляційне подання у випадку, якщо встановлені ухвали перешкоджають подальшому провадженню справи. Крім того, оскарженню підлягають ухвали:

про забезпечення доказів;

в питаннях визначення ціни позову і судових витрат;

про зняття або зменшення штрафу;

про продовження і поновлення процесуальних строків;

про неприйняття позовної зави з мотивів непідсудності;

про відмову в прийнятті заяви до розгляду;

про забезпечення позову;

про внесення виправлень у рішенні (описок і явних арифметичних помилок);

про відмову постановити додаткове рішення;

про роз’яснення рішення;

про зупинення провадження у справі;

про поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення;

про видачу дубліката виконавчого листа;

про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

про оголошення розшуку боржника або дитини;

про поворот виконання.

Всі інші ухвали апеляційному оскарженню не підлягають. Заперечення проти них можуть бути включені в апеляційну с каргу (подання) на судове рішення. До них належать, зокрема, ухвали, що випливають: з питань відводу суддям, секретарю судового засідання тощо (ст. 22 ЦПК); про задоволення зави щодо забезпечення доказів, в тому числі про призначення експертизи (ст. 39, 57 ЦПК); про допуск або притягнення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 108 ЦПК) тощо.

Таким чином, суб’єкти права апеляційного оскарження повинні мати цивільну процесуальну правоздатність, причому вони мають володіти комплексом процесуальних прав і обов’язків не тільки взагалі, а й по даній справі зокрема.

Прокурор або його заступника може вносити апеляційне подання на постанову суду першої інстанції в межах своєї компетенції незалежно від того, чи брав він участь у розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь та відділів лише по справах, які розглянуті за їх участю (ст. 37 Закону України “Про прокуратуру”).

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено повністю або частково. У тих випадках, коли суб’єкти апеляційного оскарження не задовольняють тільки мотиви рішення він може окремо оскаржити його мотивувальну частину. Оскарження тільки резолютивної частини розцінюється як оскарження всього рішення.

Загальний порядок оскарження ухвал суду першої інстанції передбачає два правила:

ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції, коли це допускається законом;

апеляційна скарга (подання) подаються і розглядаються в тому ж порядку, що й апеляційна скарга, подання на рішення суду першої інстанції.

Ст. 293 нового ЦПК передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

повернення заяви позивачеві (заявникові);

відмови у відкритті провадження у справі;

відкриття у справі з недотриманням правил підсудності;

передачі справи на розгляд іншого суду;

відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

визначення розміру судових витрат;

внесення виправлень у рішення;

відмови ухвалити додаткове рішення;

роз’яснення рішення;

зупинення провадження у справі;

закриття провадження у справі;

залишення заяви без розгляду;

залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

відхилення заяв про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами;

видачі дубліката виконавчого листа;

поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

тимчасово влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

примусового проникнення до житла;

звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках;

заміни сторони виконавчого провадження;

визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами;

рішень, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

повороту виконання рішення суду;

відмови в поновленні втраченого судового провадження.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

РОЗДІЛ 2

Учасники процесу, які в силу закону чи довіреності мають право апеляційного оскарження, можуть реалізувати його у визначені законом строки, в певному порядку та при умові дотримання вимог процесуального закону, які пред’являються до апеляційних скарг.

Ст. 292 ЦПК України визначено, що рішення суду першої інстанції можуть бут оскаржені в апеляційному порядку протягом одного місяця з наступного дня після оголошення, а ухвали – протягом п’ятнадцяти днів.

Подання і скарги, подані після закінчення цих строків, залишаються без розгляду, якщо суд за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строків.

При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги слід пам’ятати вимоги ст. 87 ЦПК України, оскільки в ст. 292 йдеться про два види строків. Одні обчислюються місяцями, інші днями.

Якщо строк обчислюється місяцями, то останній день строку закінчується у відповідне число останнього місяця строку, незалежно від того, чи вказане число припадає на неробочий день. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то останнім днем строку вважається перший після нього робочий день.

Строк не вважається пропущеним, якщо до