ЗМІСТ

Вступ | 3

Розділ 1. Поняття і загальна характеристика права власності юридичних осіб |

5

Розділ 2. Юридичні особи, як суб’єкти приватного права | 11

2.1. Право власності кооперативів | 11

2.2. Право власності господарських товариств | 17

2.3. Право власності господарських об’єднань | 23

2.4. Власність об’єднань громадян | 25

Розділ 3. Юридичні особи, як суб’єкти публічного права | 31

3.1. Право повного господарського відання | 31

3.2. Право оперативного управління | 33

Висновки | 37

Список використаної літератури | 38

ВСТУП

Актуальність теми дослідження полягає у т ому, що суб’єктами права власності можуть бути не тільки фізичні особи, держава, а й юридичні особи. Які мають відокремлене майно, можуть від свого імен набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарському суді.

Уперше законодавчо закріплена класифікація юридичних осіб залежно від порядку їхнього створення.

Цивільний кодекс України надає можливість одній особі створити господарське товариство, крім повного і командитного. Питання про можливість заснування товариства однією особою, незважаючи на активне застосування такої юридичної конструкції в практиці західної країни, було доволі дискусійним у нашій літературі. Метою дослідження є обґрунтування важливості юридичної особи, як суб’єкт права власності.

Завданнями наукового пошуку є:

характеристика права власності юридичних осіб;

аналіз юридичної особи, як суб’єкта приватного права; вивчення права власності кооперативів, господарських товариств, господарських об’єднань, об’єднань громадян;

дослідження юридичної особи, як суб’єкта публічного права;

аналіз права повного господарського відання і оперативного управління.

Вибір мети і завдання визначили об’єкт дослідження. Ним є норми цивільного права, які регулюють відносини пов’язані з правом власності юридичних осіб.

Предметом є цивільні відносин, які виникають в цій сфері, особливості їх здійснення і правового регулювання.

Методами дослідження є історичний; порівняльно-правовий; формально-юридичний; комплексний та деякі інші методи та наукові засоби теорії пізнання. За допомогою історичного методу, досліджуються окремі історичні аспекти розвитку права власності юридичних осіб, як і суб’єктів. Порівняльно-правовий метод застосовується у процесі аналізу наукової літератури, де розглядаються питання приватного і публічного права власності юридичних осіб. За допомогою формально-юридичного методу вивчаються положення нормативно правових актів, які регулюють порядок і особливості права власності юридичної особи. Крім того, поняття права власності юридичної особи розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів. Наведені дослідницькі методи базуються на об’єктивному і всебічному аналізі процесів і явищ суспільного розвитку, що відбуваються у сфері права власності юридичних осіб.

Теоретичну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які займалися проблемами права власності юридичних осіб: Венець М.В; Довгерта А.С.; Дзера О.В.; Мусин В.А.; Пушкина А.А.; Смойленко В.М.; Демчик В.І.; Кайтенко О.М.; Хартонова Є.О.; ШевченкоЯ.М..

Зміст дослідження складається із вступу; трьох розділів і висновків.

У вступі визначається актуальність теми і визначається мета дослідження.

У першому розділі визначається поняття і загальна характеристика права власності і юридичних осіб.

Другий розділ і третій є серцевиною курсової роботи, де визначається і характеризується право власності приватної і публічної юридичної особи.

У висновках підводяться підсумки досліджуваного.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ВЛАСНОСІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ.

Юридична особа, за визначенням Я.М.Шевченко, є “певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті” [19, ст. 6].

За цивільним кодексом України та Законом України “Про власність” суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські і релігійні організації, політичні партії, об’єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (п. 1 ст. 37 Закону України “Про власність”) чи на праві оперативного управління (п.1 ст 39 Закону).

Всі види власності недержавних юридичних осіб згідно із Законом України “Про власність” належать до колективної форми власності. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб’єктивного складу піддано гострій критиці переважно більшістю юристів (О.А.Пушкін, Я.М. Шевченко, В.І. Демчик та ін.). на їх думку, конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання зі спільною власністю, оскільки, з одного боку, власником майна визначається юридична особа, а з іншого – колектив, засновники, учасники чи інші особи, які утворили цю юридичну особу або є ї членами. Фактично такою конструкцією утверджується позиція подвійного і навіть потрібного власника, що неприпустимо. Колектив – е сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи, які становлять колектив, діють самі о собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що вже ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створена окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність – це власність юридичних осіб [12, с. 201].

Закріплене в статті 80 цивільного кодексу України поняття юридичної особи вимагає звернення до цивільно-правових норм, які регулюють створення і реєстрацію юридичних осіб. Розгляд питання про поняття юридичної особи неможливий без визначення традиційних ознак юридичної особи. Вони дають змогу відрізнити юридичну особу від будь-яких інших формувань, об’єднань, філій і представництв, які не можуть визначатися суб’єктами цивільного права. До таких ознак належать: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов’язаннями, придбання і реалізація цивільних прав від свого імені, м можливість виступати позивачем і відповідачем в суді. По-перше, визначаючи поняття юридичної особи, закон наголошує, що е є організація. Юридична особа має бути певним чином організована як єдине