Наявність відокремленого мана передбачає, що для здійснення участі в товарно-грошових відносинах організація повинна мати певне майно, яке визначене як таке, що належить даній юридичній особі. Разом з тим майно юридичної особи може не обмежуватися майновими об’єктами, а полягати ще й в наявності зобов’язуваних майнових правах. Майно юридичних осіб може складатися з грошових внесків на банківські рахунки, а займані ними приміщення знаходяться у володінні на умовах договору оренди.

Можливість від свого імені набувати майнових та особистих прав і мати обв’язки полягає в тому, що юридична особа має право від свого імен укладати договори, виступати в зобов’язаннях, нести самостійну відповідальність. Самостійна майнова відповідальність передбачає можливість кредиторів юридичної особи звертатися з вимогами, які випливають з його зобов’язань безпосередньо до певної юридичної особи, стягнення за цими вимогами можливо звернути тільки на майно визначеної юридичної особи. Така здатність виступати у цивільному обороті від свого імені породжує і можливість виступи в цивільному обороті від свого імені породжує і можливість виступати в суді позивачем, відповідачем, третьою особою. При цьому юридична особа виступає від свого імені, а не від імені своїх засновників або учасників.

Відповідно до ст. 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права [13, ст. 302].

Традиційно юридичні особи класифікуються залежно віл форми власності, на базі якої вони створюються. За такими ознаками юридичні особи розділялися на державні, приватні, громадські та ін. Уперше в колективній нормі закону законодавчо закріплена класифікація юридичних осіб залежно від порядку їхнього створення.

Оскільки до юридичних осіб публічного права належать організації, органи місцевого самоврядування, або організації, які віднесено до публічних за інших підстав, зазначених у законі ч іншому правовому акті, порядок їх створення, організаційно-правові форми. Правове становище не є предметом цивільно-правового регулювання і, отже, визначаються публічним законом. Однак у випадку коли юридичні особи публічного права вступають у цивільні правовідносини, вони підпадають під дію цивільних законів [12, ст. 140].

Щодо юридичних осіб приватного права, то порядок ї створення, організаційно-правової форми, правовий статус регулюються цивільним законодавством. Основними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права у цивільному кодексі України визнані товариства та установки.

Відповідно до ст. 83 цивільного кодексу України установою є організація створення однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участь в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновником, за рахунок цього майна.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З метою найбільш ефективного раціонального використання державного майна воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення підприємств та об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів з реалізації продукції, розпорядження грошових коштів, тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав та обов’язків.

Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємозумовлені і мають розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи іноді відносять право організації мати рахунок у банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона за законом повинна звернутися до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єкивності організації як юридичної особи.

Як суб’єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною право дієздатністю.

Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність може бути обмежена лише за рішенням суду.

Так в чинному Цивільному кодексі України, на відміну від ЦК Російської Федерації, ЦК Республіки Казахстан та інших країнах СНД, закріпленням принцип загальної або універсальної правоздатності юридичних осіб, тобто юридична особа може мати такі самі права а обов’язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини [13, с. 64].

Майнові права та обов’язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно о установчих документів та закону.

Органи юридичної особи формують і вираховують хвилю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере цивільні обов’язки. Разом із тим, як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути інші суб’єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх робітників, діями яких вони не тільки здійснюють свої права і виконує обов’язки, а також набуває і припиняє їх. Дії цих робітників вважаються згідно з законом діяти самої юридичної особи.

Той хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі