З цих міркувань більш важливим видається зосередити увагу на інших характерних ознаках права оперативного управління: наявності правомочностей, отриманих від власника, і визначенні ним меж використання майна. З урахуванням цих обставин можна запропонувати таке визначення досліджуваного поняття.

Право оперативного управління – це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах,, встановлення власником.

Як і право повного господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності, воно більш обмежене порівняно з ним. Крім того, воно вужче, ніж право повного господарського відання. Якщо право повного господарського відання містить правомочності – володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління охоплює одночасно лише дві – володіння і користування або володіння і розпорядження.

У будь-якому разі особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, не має права розпоряджатися ним на свій розсуд, а можу це робити лише в межах, встановлених власником.

Відповідальність за своїми боргами особа, в оперативному управлінні якої знаходиться майно, несе лише у межах останнього. В решті відповідальність субсидіарно несе власник такого майна.

Право оперативного управління у радянському цивільному праві було закріплене раніше, ніж право повного господарського віддання і тривалий час було єдиним засобом здійснення права державної власності.

Однак із прийняттям Закону “Про власність” і появою права повного господарського відання майно на праві оперативного управління, як правило, закріплювалося за установами (хоча в деяких випадках на таких засадах майно може належати також підприємствам та організаціям) [15; ст. 302]

Таким чином, фактично відбувався поділ права повного господарського відання, та права оперативного управління також і за суб’єктним складом.

Цивільний кодекс не передбачає ні права повного господарського відання, ні права оперативного управління.

Це можна пояснити тим, що їх планувалося замінити такими категоріями як “право власності юридичних осіб” (ст. 322 проекту ЦК 1996 р.) і “володіння” (гл. 30 проету УК 1996 р).

Розробники проекту Цивільного Кодексу прагнули уникнути використання понять “право оперативного управління” і “право повного господарського віданння” шляхом визнання права власності на майно, закріплене державою, Автономною Республікою Крим і територіальною громадою, за створеними ними юридичними особами. [15; ст. 309]

Але згідно з остаточним варіантом, сьогодні діючим цивільним кодексом ст. 329. Юридична особа публічного права набуває право власності лише на те майно, що передане їй у власність.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Юридичні особи публічного права виникають в результаті відповідного розпорядження зазначених вище органів державної влади та самоврядування, які також створюють установчі документи такої юридичної особи та передають їй у власність визначене майно. Як правило, таким розпорядчим способом створюються державні (в тому числі казенні) підприємства та установи, а також комунальні (що належать територіальній громаді).

Являючись суб’єктом права власності, юридичні особи публічного права можуть володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Тобто такі юридичні особи можуть займатись визначеною діяльністю, в тому ж числі виробною, з метою отримання прибутку. Такий прибуток або зароблене майно буде належати такій юридичній особі також на праві власності. Крім того, будь-яких інших підставах, що прямо не забороняється законом.

З іншого боку цивільний кодекс діє разом і з господарським кодексом, в якому серед речових прав згадуються право господарського відання, право оперативного управління.

Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статус юридичної особи, і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб’єктів господарювання [15; ст. 312]

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і підлягатиме закріпленню за ним на праві господарського відання чи оперативного управління. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу на її частки, і входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції.

Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова “державне підприємство”.

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Отже, таким чином, питання про долю права повного господарського відання та права оперативного управління залишається невирішеним. Поки, що вони продовжують існувати у вітчизняному законодавстві як категорії речового права.

ВИСНОВКИ

Характеризуючи юридичну особу, як суб’єкта права власності, можна сказати, що юридична особа є певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступити в угоду в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті.

Цивільний кодекс України і Закон України “Про власність” ділять юридичні особи за суб’єктами складом це є недержавні юридичні особи і державні юридичні особи.

До