До першої підгрупи належать Закони України «Про охорону праці» (в редакції від 2002р.), «Про оплату праці» (1995р.), «Про відпустки» (1996р.), та ін.

До другої підгрупи належать Закони України «Про колективні договори і угоди» (1993р.), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (1999р.), «Про організації роботодавців» (2002р.), «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (1998р.). Серед комплексних законів, які містять норми трудового права, слід назвати Закони України «Про зайнятість населення» (1991р.), «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991р.), «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (1993р.), «Про державну службу» (1993р.), «Про статус суддів», «Про господарські товариства», «Про об’єднання громадян», тощо.

Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлює, що сфера застосування трудового законодавства щодо працівників цих формувань обмежується найманими працівниками, працю членів підприємства регулює його статут і вказаний Закон. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» у редакції від 22 червня 1993р. передбачає, що у разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором. При цьому з такими особами, які залучаються до роботи в селянському (фермерському) господарств, трудовий договір укладається у письмовій формі.

Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» визначено, що заробітна плата працівників у таких зонах визначається контрактом і обмеженню не підлягає.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерело трудового права є Кодекс законів про працю України (КЗпП). Він вважається основним галузевим джерелом трудового права.

КЗпП затверджений законом УРСР від 10 грудня 1971р. і введений в дію з 1 червня 1972р.

Починаючи з 1993р. Верховна Рада внесла зміни до КЗпП більш як 50 законами, а також Декретами Кабінету Міністрів України. Внаслідок цього з 265 статей та преамбули змін зазнала 221 стаття, деякі з них неодноразово.

Сьогодні КЗпП складається з преамбули та 265 статей, проте, незважаючи на численні зміни не відповідає вимогам ринкової економіки. У багатьох статтях містяться посилання, тобто статті мають відсилочний або бланкетний характер, що, однак, не слід трактувати як недолік нормативного акту.

Специфіка трудових відносин у певних галузях народного господарства та інші об’єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів підзаконного характеру.

В Україні з участю МОП ведеться розробка нового трудового кодексу України. Створено міжвідомчу робочу групу, схвалено концепцію реформування законодавства України про працю. Пропонується назвати новий кодифікаційний акт «Кодекс праці» або «Трудовий кодекс України», який, найімовірніше складатиметься з дев’яти книг.

Тут варто зауважити, що чинний КЗпП характеризується чіткою послідовністю розширення інститутів у вигляді глав. У гл.1 містяться загальні положення, що належать до загальної частини трудового права. Наступні глави відображають сутність особливої частини, хоча в самому КЗпП України цей недолік виправлений – усі норми поділено на загальну й особливу частину. Також в чинному КЗпП і проекті передбачається закріплення основних принципів регулювання праці, що сприяло б єдності застосування і запобіганню виникнення суперечностей у правозастосовчому процесі.

Президент України в межах наданих йому повноважень видає Укази, що також торкаються регулювання трудових відносин.

Прикладом такого джерела права є Указ Президента України «Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня», чи Указ «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» від 12 травня 1996р. Укази Президента України у сфері трудового права спрямовані переважно на виконання законів і забезпечення встановлених ними гарантій трудових прав працівників.

Серед нормативних актів, що є джерелами трудового права помітне місце займають постанови Кабінету міністрів України це, наприклад, постанова «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» від 19 березня 1993р., або постанова «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» від 19 березня 1994р., якою затверджено при прийнятті (найманні) на роботу працівників. [6]

Акти Кабінету Міністрів України регламентують не тільки власне трудові відносини, а й ті, які пов’язані, наприклад, з працевлаштуванням. Такою постановою є постанова «Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні».

Відомчі акти теж визнаються джерелами трудового права України. Сюди належать накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання трудових відносин на підприємствах певної галузі. Наприклад, це «Положення про формування педагогічного персоналу вищих навчальних закладів», яким урегульовано порядок заміщення вакантних посад професорсько-викладацьким складом вищих навчальних закладів, незалежно від їх відомчого підпорядкування.

Особливе місце серед актів міністерств займають інструкції та роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики, які забезпечують правильне тлумачення і застосування чинного законодавства з питань заробітної плати, режиму праці як загалом, так і в окремих галузях народного господарства».

Мінпраці було затверджено «Типову форму контракту з працівником», яка є взірцем для розробки та укладення контрактів при найманні на роботу, якщо законом передбачено застосування конкретної форми трудового договору.

Серед інших нормативних джерел трудового права слід виділити Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974р., «Положення про умови праці надомників», затверджено Постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС, «Положення про громадського інспектора з охорони праці, затверджене постановою Президії Федерації профспілок України від 20 вересня 1994р., «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників», тощо.

Наявність у