РЕФЕРАТ

“Законодавство про міжнародну діяльність України”

ЗМІСТ стор.

Вступ | 3

Розділ 1. Основні напрями зовнішньої політики України за чинним законодавством | 5

Розділ 2. Правові засади укладення і виконання Україною міжнародних договорів | 16

Висновки | 26

Список використаних джерел | 27

ВСТУП

Подальша трансформація зовнішньої політики України після обрання нового Президента нашої держави в грудні 2004 року, яка відбувається на фоні певного загострення протиріч між основними центрами сили в сучасних міжнародних відносинах, посилення боротьби американського уряду і його союзників та прибічників з світовим тероризмом, подальшого зростання економічної і фінансової ролі Європейського Союзу в світі, поглиблення процесів гуманізації міжнародного і внутрішнього права, вимагає поглибленого вивчення і аналізу чинного законодавства про міжнародну діяльність України, в тому числі в класичних університетах нашої держави.

В цьому контексті об’єктом даного дослідження є законодавство про міжнародну діяльність України, його предмет – правові засади зовнішньої політики нашої держави, укладення і виконання нею міжнародних договорів.

Метою даної роботи є з’ясування особливостей правового регулювання зовнішньої політики України, укладення і виконання нею міжнародних договорів. Її основні завдання:

проаналізувати та узагальнити законодавство щодо зовнішньої політики України;

проаналізувати та узагальнити законодавство України щодо укладення і виконання міжнародних договорів.

В роботі використані наступні нормативно-правові акти: Конституція України від 28 червня 1996 року, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1999 року, Закон України від 12 вересня 1991 року “Про правонаступництво України”, Закон України від 29 червня 2004 року “Про міжнародні договори України”, Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року “Про основні напрями зовнішньої політики України”, Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 2004 року “Про Рекомендації парламентських слухань “Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи”.

РОЗДІЛ 1. Основні напрями зовнішньої політики України за чинним законодавством

Україна стала незалежною в умовах, коли світ радикально змінився. Це ставить нашу країну перед стратегічним викликом – ефективної адаптації до об’єктивно існуючих умов сучасної системи міжнародних відносин. З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпечені політико-економічної стабільності в Європі.

Новий історичний етап у розвитку вітчизняної зовнішньої політики розпочався з 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, в якій зазначається, що Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій [2, с. 598].

Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу держави визначила Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року “Про основні напрями зовнішньої політики України”. Найважливішим критерієм оцінки зовнішньополітичної діяльності було визнано повне та ефективне забезпечення національних інтересів України. До основних національних інтересів належать:

стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані з забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;

економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку [5, с.943].

Стаття 18 Конституції України 1996 року також наголошує, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами міжнародного права [1, с. 8].

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання наступних завдань:

утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

забезпечення стабільності міжнародного становища України;

збереження територіальної цілісності і недоторканості кордонів;

включення національного господарства у світову економічну систему;

захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України;

поширення у світі образу України як надійного партнера.

Принципові підходи до реалізації зовнішньоекономічної діяльності України, сформовані у вищезгаданій постанові Верховної Ради 1993 р., проходять випробування в реальних умовах міжнародних відносин. Зупинимося на критичному аналізі деяких з них:

а) співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав. Можна констатувати, що, на жаль, Україна досить часто опинялася в залежності від рішень насамперед провідної трійки стратегічних союзників – Росії, США, Європейського Союзу;

б) розбудова своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи. Цих норм міжнародного права Україні важко було дотримуватися насамперед у відносинах з Міжнародним валютним фондом;

в) засудження війни як знаряддя національної політики, незастосування сили та загрози силою при вирішенні будь-яких міжнародних спорів, вирішення їх виключно мирними засобами; додержання принципу неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки. Зазначимо, що Україна послідовно дотримується цих принципів, бере активну участь у миротворчих операціях;

г) відсутність територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання територіальних претензій до себе. Підкреслимо, що важливим здобутком тринадцяти років зовнішньої політики незалежної України стало врегулювання прикордонних питань з сусідніми державами. Водночас ще потребує доопрацювання процес демаркації кордону, наприклад з Росією;

д) неухильне дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечення прав національних меншин на своїй території та вжиття належних заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права. Треба визнати, що Україна уникла проблем з національними меншинами, водночас Рада Європи має претензії до дотримання прав людини;

е) пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права