належать: принцип рівноправності сторін; неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників; неприпустимість диктату; неприпустимість втручання у внутрішні справи та ін. Міжнародне практика свідчить, що будь-яка держава має право відмовитися від переговорів при недодержанні навіть одного з цих принципів.
Міжнародні конференції і міжнародні організації як дві інші форми підготовки тексту договору використовуються державами для складення текстів багатосторонніх договорів. Проекти таких договорів нерідко готуються органами ООН (юридичними підкомітетами ООН, Комісією з прав людини, Комісією міжнародного права тощо).
Наступною стадією укладення міжнародного договору є прийняття його тексту. Воно виражається в особливій процедурі голосування за свою згоду з формулюваннями тексту договору. Така процедура голосування прямо залежить від регламенту переговорів та кількості їх учасників.
Міжнародна практика свідчить, що двосторонні договори і договори щ невеликою кількістю учасників приймаються, як правило, одностайно. У зв’язку з появою великої кількості держав, що беруть активну у міжнародних конференціях, було встановлено правило, яке зобов’язує приймати текст договору на міжнародній конференції шляхом голосування за нього двох третин держав, що присутні і беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не вирішили застосовувати інше правило.
На конференціях прийняття тексту договору проходить кілька стадій:
у певному комітеті (підкомітеті);
на пленарному засіданні конференції (де кожна стаття, а іноді і її частина приймаються окремо);
на підсумковому засіданні конференції (де договір приймається в цілому).
Після того як текст договору погоджений і прийнятий, відбувається фіксування його як остаточного і такого, що не підлягає подальшим змінам. Така процедура називається встановленням автентичності тексту. Текст договору стає автентичним і остаточним:
у результаті застосування такої процедури, яка може бути передбачена в цьому тексті або погодження між державами, що беруть участь у його складенні;
за відсутності такої процедури – шляхом підписання, підписання ad referendum, парафування представниками цих держав тексту договору або заключного акта конференції, що містить цей текст.
Підписання поряд з формою згоди на обов’язковість договору є і формою прийняття тексту договору. Підписання ad referendum – це умовне, попереднє, таке, що вимагає підтвердження компетентного органу держави. Парафування – це скріплення ініціалами уповноважених осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.
Представники держав у ході переговорів займаються тільки скледанням тексту договору, прийняттям його і встановленням автентичності. Тому ніякі дії, що відбуваються на цих стадіях, не можуть розглядатися як вираження годи держави на обов’язковість для неї розроблюваного договору. Такий обов’язок може настати тільки в результаті здійснення однієї з кількох форм вираження згоди держави на обов’язковість для неї даного договору.
Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору, як зазначено в ст. 8 Закону “Про міжнародні договори України”, може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до нього, а також іншим шляхом, про який домовилися сторони [4, с. 1996].
Підписання договору є водночас формою прийняття тексту договору на стадії його підготовки і однією з форм згоди держави на його обов’язковість.
Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом закону Голова Верховної Ради підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.
Ратифікацій підлягають наступні міжнародні договори України:
а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;
б) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;
в) загальноекономічні, з загальних фінансових питань, з питань надання позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, одержання Україною позик, не передбачених Державним бюджетом;
г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;
д) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умов перебування в Україні іноземних військових формувань;
е) з питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об’єктів права державної власності України;
є) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових;
ж) ратифікація яких передбачена міжнародних договором або законом України.
Пропозиції щодо ратифікація міжнародного договору України подаються Міністерством закордонних справ протягом шести місяців з дня його підписання Президенту України (щодо міждержавних договорів) чи Кабінету Міністрів (що міжурядових договорів). Останні розглядають пропозиції і приймають рішення про внесення на розгляд Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи проект закону про ратифікацію міжнародного договору. Якщо на ратифікацію подається міжнародний договір, виконання якого потребує прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, проекти законів подаються разом з проектом закону про ратифікацію і приймаються одночасно. Верховна Рада розглядає внесений проект закону і приймає відповідне рішення.
Обмін ратифікацію грамотами і передача грамот про ратифікацію міжнародних договорів України на зберігання депозитаріям здійснюються, якщо немає іншої домовленості між сторонами, Міністерством закордонних справ України.
Затвердження договору (іноді вживається термін “конфірмація”) означає остаточне схвалення міжнародного договору органом, до компетенції якого належить укладання договору. Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України.
Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі указу щодо:
а) міжнародних договорів, які укладаються від імені України;
б) міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо вони встановлюють