У частині, що стосується інтересів засудженого, скаргу може подати сам засуджений, його захисник. Законний представник. Особам, які вправі подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги.

Касаційні скарги розглядаються :

колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ - на судові рішення, ухвалені Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольськими міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

колегією суддів військової палати Верховного Суду України - на судові рішення, ухвалені військовими судами регіонів і Військово-Морських сил, вироки військових судів гарнізонів.

Касаційні скарги можуть бути подані протягом одного місяця від моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови. Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом 6 місяців з моменту набуття ними законної сили (ст.. 386 КПК). Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

Скарга, подана з пропуском встановленого для оскарження терміну за відсутності клопотання про його відновлення, визнається такою, що не підлягає розгляду. Термін може бути відновлений у випадках і порядку, передбачених ст. 353 КПК України.

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч.2 ст.383 КПК, передаються судді касаційного суду, який протягом 15 діб вирішує питання про витребування справи. Водночас із витребуванням справи за наявності для цього підстав суддя може зупинити виконання судового рішення до розгляду подання або скарги в суді.

Щодо касаційних скарг чи подань на судові рішення, зазначених у ч. 1 ст. 383 КПК, то їх направлення зупиняє набуття цими рішеннями законної сили. До початку розгляду справи в касаційному суді особа, що подала касаційну скаргу, може доповнити, змінити або відкликати ці подання, а також подати свої заперечення на скаргу, подання іншого учасника судового розгляду, дотримуючись при цьому вимог ст.. 355 КПК України.

Засідання суду касаційної інстанції проводиться за участю прокурора. У ньому можуть брати участь засуджений і захисник. Учасники судового розгляду, що з'явились у судове засідання, мають право давати пояснення.

Якщо суд касаційної інстанції за ухвалою переносить розгляд справи, він повинен повідомити про це осіб, які беруть участь у справі.

На підтвердження або спростування доводів, викладених у скарзі або поданні особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було у справі. Нові матеріали не можуть бути отримані шляхом проведення слідчих дій. Особа, яка подала нові матеріали, повинна вказати, як вони були отримані та яке значення мають для вирішення справи.

Нові матеріали можуть бути витребувані також касаційним судом.

За наявними у справі і додатково поданими матеріалами касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Якщо задоволення скарги чи подання дає підстави для приймання рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не внесено подання, касаційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

3а результатами касаційного розгляду суд приймає одне з таких рішень :

- залишає вирок, постанову, ухвалу без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення;

- скасовує вирок, постанову, ухвалу і закриває справу; змінює вирок, постанову чи ухвалу;

- скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд.

Касаційне провадження відрізняється від апеляційного тим, що предметом його перевірки є виключно питання права. Касаційний суд вирішує чи правильно було застосовано кримінальний закон, чи не допущено істотних порушень кримінально-процесуального закону. На відміну від судових промов, з якими учасники судового розгляду виступали в суді першої інстанції і апеляційному суді, в касаційному суді вони дають пояснення.

Висновок

Діяльність захисника в кримінальному процесі, розширення його прав і підвищення вимогливості до виконання покладених на нього обов'язків в усіх обставинах і стадіях кримінальної справи сприяє підвищенню якості слідства, судового розгляду, зміцненню законності.

Захисник - це особа, яка уповноважена у передбаченому законом порядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених і виправданих і надавати їм необхідну юридичну допомогу.

Участь захисника в кримінальному процесі дозволяє цим особам реалізовувати своє право на захист.

Захист в справах про злочин проти безпеки дорожнього руху на автотранспорті відрізняється від захисту в інших кримінальних справах і має свої особливості необхідністю дослідження таких складних доказів, як документи документи про дорожньо-транспортні пригоди, висновки авто технічних експертиз. Своєрідним є деякі види судово-медичних, технічних і інших експертиз. Особливе місце в цих справах складають питання, пов’язані з дослідженням причинного зв’язку, аналізом Правил дорожнього руху, об’єктивної і суб’єктивної сторін складу злочину.

Діяльність захисника по захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного являє собою складну систему взаємозалежних елементів, кожний з яких у свою чергу являє собою структуру, що складається з окремих груп правових норм, регулюючих діяльність захисника в різних стадіях кримінальної справи.

Захист прав підозрюваного, обвинуваченого і підсудного здійснюється всіма не забороненими законом засобами, виходячи з процесуальних можливостей захисника, що випливають з його правового становища у кримінальному процесі. Зокрема, кримінально-процесуальний кодекс передбачає право підзахисного на конфіденційне побачення з захисником до першого допиту, чітко регламентує підстави визнання особи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.

Кримінально-процесуальним правом встановлено певні гарантії прав