7. Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення організованими злочинними угрупованнями таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами, які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень.

8. Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько-комерційною діяльністю. Сучасні організовані злочинні угруповання в абсолютній більшості прикривають своєю діяльністю різноманітними легальними формами господарських об’єднань. Найвищі прибутки досягаються у сфері обігу грошей, а звідси намагання мафії встановити контроль над банками.

9. Легалізація («відмивання») капіталу, накопиченого злочинним шляхом. Ця ознака притаманна злочинній організації на будь-якій стадії її розвитку.

10. Встановлення контролю над засобами масової інформації. Ця діяльність належить до сфери ідеологічної підтримки існування організованої злочинності і виконує, як і будь-яка ідеологічна діяльність надзвичайно важливу роль.

Отже, можна сказати, що запропонований перелік ознак злочинної організації не претендує на завершеність. Можуть бути виділені й інші ознаки цього явища. Головне полягає в тому, що вони повинні знайти своє більш чітке закріплення в кримінальному законі для одноманітності його застосування.

Розділ 3. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи

Правила класифікації діянь учасників злочинної організації і організованої групи залежно від виду співучасників – є він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 кримінального кодексу України організатор злочинної організації групи підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, групою, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені злочинною організацією, і організованою групою слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів, або хоча б одним із них.

Об’єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами організації, групи виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цієї злочинної організації, і групи керівництва чи забезпечення її злочинної діяльності.

Суб’єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльністю ними була здійснена, тобто стосовно вчинюваних членами вказаної організації злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організації. [3]

На відміну від організатора інші учасники злочинної групи, організації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені таким об’єднанням, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.

Діяння організатора, а також інших членів злочинної організації, групи у випадках, коли та організація, група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною статтею (частиною статті) особливої частини КК без посилань на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація керування злочинною організацією, групою участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у тому числі кваліфікований.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності злочинної організації чи групи законодавством України, яке визначає умови діяльності по боротьбі із злочинністю (закони України «Про організаційно-правооперативно-розшукову діяльність»), передбачає як один з методів здійснення цієї діяльності використання гласних і негласних, штатних і позаштатних працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованої злочинністю, а також членів організованих злочинних груп, формувань, притягнути до співпраці спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю. [5]

Зрозуміло, що при виконанні завдань, що ставилися перед ними у зв’язку із розкриттям діяльності організації злочинної, групи ці особи можуть бути поставлені в ситуацію, коли вони своїми діями повинні заподіювати шкоду об’єктам кримінально-правової охорони. Зважаючи на це КК України (ст. 43 ч.1) встановив, що: «1. не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в злочинній організації чи групі з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності». [

Межі відповідальності даної категорії осіб визначаються ч. ч. 2 та 3 ст.43 КК.

«2. особа зазначена в частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинної групи, організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпіли, або тяжкого злочину вчиненого умисно і пов’язаного з сприянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. [8; ст.10]

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення вола, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин».

Вказана норма суттєво розширює арсенал можливостей спецпідрозділів по боротьбі з одним з найнебезпечніших видів злочинності. Разом з цим вбачається доцільним розширення правил, передбачених цією кримінально-правовою нормою, на всі випадки залучення гласних і негласних працівників правоохоронних органів до вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю.

Створення організованої групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне кримінальну відповідальність за готування до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена.

Отже, кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються