Висновки

Характеризуючи поняття організованої злочинної діяльності, можна зазначити, що незважаючи на наявність численних спроб визначити цей соціально-правовий феномен, єдиної дефініції наукою на сьогодні не вироблено. І це властиво не тільки вітчизняній кримінально-правовій та кримінологічній наукам, які зіткнулися з цією проблемою порівняно недавно. Єдності у визначенні організованої злочинності немає ні в науці, ні в законодавстві країн, які ведуть з нею боротьбу протягом багатьох десятиріч. В одних лише США існує більше десяти нормативних визначень цього явища.

Таким чином, основними параметрами, що визначають видову самостійність організованої злочинності, є такі:

її груповий характер;

участь у її функціонуванні лідерів маргінального середовища, що надає їй особливий, вищий статус у порівнянні з іншими видами злочинності;

жорстке структурування, системна супідрядність елементів;

неодмінна наявність лідера (керівника);

нелегальний характер злочинної діяльності з постійним прагненням проникнення у сферу легального бізнесу з використанням «чорних» коштів» і з привнесенням у нього злочинних методів діяльності;

організація системи власної безпеки з використанням методів розвідки, контррозвідки.

Зміст організованої злочинності полягає в тому, що вона є, по суті, системою життя порівняно великих прошарків суспільства.

Діяльність організованої злочинності може здійснюватись у трьох основних видах: білокомірцевої (економічної) злочинності; гангстерської (бандитської) злочинності і терористичної злочинності.

Таким чином, можна підвести підсумки, що кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Список використаних джерел

Конституція України від 28 червня 1996р. -– К.: Право, 1996. – 62 с.

Закон України від 20 грудня 1990р. «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - №4 – С.20

Закон України від 18 лютого 1991р. «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №22. – Ст. 42

Закон України від 25 березня 1992р. «Про службу безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №27. – Ст. 382

Закон України від 30 червня 1993р. «Про організаційно-правові основи боротьби з організованої злочинністю». // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №35. – Ст. 62

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. «Про судову практику в справах про необхідну оборону». // Відомості Верховної Ради України. – 2002р. - №1. – Ст. 61

Александров С. Р., Чикун В. П. «Покушение». – М., 1990р. – 250с.

Брайчин Я. М. Уголовная ответственность и ёё основание. – М., 1991р. – 350с.

Барков Я. Ю. Уголовный закон и раскрытие преступлений – М., 1991р. – 300с.

Дурмаков М. Д. «Понятие преступления». – М., 1992р. – 140с.

Коржанський М. Й. Уголовне право України: Частина загальна. Курс лекцій. – К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996р. – 250с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна. К. – Атіка, 1997р. – 460с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /за ред. М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003р. – 460с.

Мерсесянц В. С. Право и закон. – М.: Наука, 1999р. – 324с.

Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність. – Ів-Фр.: Вид. Прикарпатського ун-ту, 1997, - 280с.

Фріс П. Л. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої групи // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей викладачів юридичного факультету. – Ів.-Фр.: Вид. Прикарпатського ун-ту, 1997.

Царегородцев А. М. Ответственность организаторов преступлений – М.: Наука

Чечель Г. Й. Організована злочинність. – К.: 1993р.