вказані відмінності, Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього Закону під постійним представництвом нерезидента в Україні розуміє „постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин”.
Класифікація підприємств.
Класифікацію підприємств містить ст. 63 Господарського кодексу України, відповідно до якої в Україні можуть діяти підприємства таких видів [2] (Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, ст.144.):
1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;
5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.
В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України. До таких підприємств, крім орендних, належать, зокрема, спільні підприємства, до яких Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” відносить підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Проте необхідно мати на увазі обмеження, згідно з яким дозволяється здійснення підприємництва в будь-яких організаційних формах, визначених законами України. Тому, наприклад, створення і реєстрація сімейного підприємства вже є неправомірними, оскільки така організаційно-правова форма не передбачена законами України.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються Господарським кодексом, та іншими законодавчими актами.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 Господарського кодексу, підприємство визнається дочірнім.
Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
У літературі також сформовано класифікацію підприємств за ознакою їх залежності. Незалежним вважається підприємство, статутний фонд чи капітал якого належить йому самостійно на праві власності, праві повного господарського відання чи праві оперативного управління. Залежними є підприємства, в капіталі яких є значна частка іншого підприємства. Відповідно до цієї ознаки розрізняють материнські і дочірні підприємства (компанії).
За змістом Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, дочірнім підприємством визнаються відкриті акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких знаходиться у власності холдингової компанії, створеної в процесі корпоратизації та приватизації. Правове регулювання їх діяльності здійснюється на підставі Закону України „Про господарські товариства” та означеного Положення [11] (Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затв. Указом Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94 // Голос України. - 1994. - 20 травня. - № 93.).
Дочірні підприємства поділяються на унітарні, тобто такі, що створюються одним материнським підприємством-засновником, та корпоративні, тобто ті, що створюються двома або більше засновниками (зазвичай у формі господарського товариства).
Вищий господарський суд України не роз'яснив, яким нормативним актом потрібно керуватися при визначенні правового статусу дочірнього підприємства, що створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, яке засновано іншим („материнським”) підприємством, регламентуються загальними нормами законів України „Про власність”, та іншими нормативними актами. Тому це дає право засновникам самостійно визначити правовий статус дочірнього підприємства в його