шкільний закон від 14 травня 1869 року: створюються різні типи навчально-виховних закладів, впроваджуються нові навчальні плани й програми. Вирішення питання про мову викладання в школах, а також про вивчення другої краєвої мови закон поклав на Краєву шкільну раду [7, с.495], яка, зрозуміло, часто вирішувала його в інтересах поляків, що становили більшість в Краєвій шкільній раді. Це приносило велику шкоду українській школі, адже, як справедливо зауважували тогочасні педагоги, плекання мови та вивчення її має велике значення для виховання молодого покоління: “Живе слово, бесіда входить глибоко до душі і є тим здоровим і хорошим зерном, що приносить багаті плоди” [14, с.7].
Отже, реформи 60–70-х років були несприятливими для українців, оскільки в усіх школах краю стала обов’язковою польська мова. Мовний розпорядок 1869 р. сполонізував адміністрацію Галичини, а з 1871 р. й університет.
У цих складних умовах проводиться боротьба депутатів галицького сейму й усієї громадськості за викладання рідною мовою. Це зумовило прийняття 31 травня 1874 р. краєвого закону про поступовий перехід на навчання в гімназіях українською мовою, що дозволило покращити якість викладання, призвело до зростання в них кількості українських дітей.
25 лютого 1871 р. розпорядженням №1740 Краєвої шкільної ради узаконено відкриття учительських семінарій [10, с.67]. В чоловічих семінаріях Кракова, Нового Сонча, Ряшева, жіночих Кракова й Перемишля усі предмети викладались польською мовою. В чоловічих семінаріях у Львові, Тернополі, Станіславові, а також жіночій семінарії у Львові викладовими були польська й українська мови. Розпорядження надавало можливість майбутнім вчителям вивчати рідну мову [4, с.68].
У 1886 р. галицький сейм прийняв рішення про запровадження в школах утраквізму (двомовності). Проте Конституція Австрії від 21 грудня 1867 р. узаконила право всіх націй на розвиток освіти, мистецтва, культури, тому в Галичині діяли українська та польська школи, тобто утверджений сеймом проект не був реалізований. Новий державний шкільний закон, прийнятий 2 травня 1883 р., хоча й наголосив на необхідності при вирішенні освітніх питань враховувати місцеві особливості, однак не вирішив питання мови викладання в школах [10, с.14-16].
Отже, в кінці ХІХ ст. освітні реформи не сприяли утвердженню й розвитку української мови. Прийнятий у 1867 р. закон увів польську мову викладання, що призвело до зменшення кількості учнів-українців у школах, знижувало якість знань. В навчальних планах і програмах для всіх типів шкіл домінували німецька, латинська, грецька, польська мови. Тому в кінці століття у зв’язку з посиленням діяльності уряду щодо денаціоналізації українського населення збільшується кількість утраквістичних шкіл, зростає число вчителів-неукраїнців, різко знижується рівень грамотності, зростає кількість анальфабетів (неписьменних), що негативно впливає на моральність цілого суспільства: поширюється злочинність, пияцтво, бродяжництво тощо.
Станом на 1900 р. в Галичині не було жодної державної школи з українською мовою навчання, аж у 1898 р. старанням Руського товариства педагогічного відкрито першу українську дівочу виділову школу ім. Т.Шевченка [4, с.86]. Українська мова не мала належної нормативно-правової бази для поширення в школах як мови викладання, тому на кінець століття зростає кількість дітей, які не володіють рідною українською мовою [15, с.26]. Все це посилило необхідність створення належної нормативно-правової бази, яка б законодавчо закріпила становище української мови як мови викладання в усіх типах шкіл Галичини.
Про народну мову // Прапор. – 1897. – Ч.7. – С.215–218.
Зоря Галицька. – 1848. – 15 травня. – 6 с.
Лозинський М. Українство і москвофільство серед українсько-руського народу в Галичині – Львів, 1909. – 96 с.
Ступарик Б.М. – Шкільництво Галичини. – Івано-Франківськ, 1994. – 144 с.
Ю.Л. В справі нашого народного шкільництва. – Львів, 1909. – 15 с.
Krajowe ustawy szkolne wraz z Statutem Rady szkolnej krajowej. – Lwow, 1889. – S.78–80.
Вісник законів і розпоряджень краєвих. – Львів, 1869. – 612 с.
Романчук Ю. Руска читанка для 4 кляси школъ народныхъ. – Львовъ, 1879. – 47 с.
Партицький О. Руска читанка для 4 кляси шкілъ народныхъ в Галиции. – Львовъ, 1876. – 36 с.
Zbior ustaw i najwazniejszych iozporadzen w sprawie szkolnictwa ludowego obejmujacy ustawy szkolna z dnia 2 lutego 1885. – Lwow, 1885. – S.10–85.
Новинки. Сумна відомість // Газета школьна. – 1876. – Ч.14. – С.114–116.
О.С. Указ против руского язика // Газета школьна. – 1876. – Ч.17. – С.137–138.
Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Львів, 1991. – 580с.
Н. Гадки про вихованє // Учитель. – 1890. – Ч.1. – С.5–8.
Зі шкільної статистики // Учитель. – 1904. – Ч.7. – С.107–109.
Рада шкільна краєва а центральна комісія статистична // Учитель. – 1904. – Ч.12. – С.197.