Зловживання правом - це особливе цивільне право-порушення. Специфіка його в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому пору-шують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Відомі випадки, коли особа використовує свої пра-ва виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може бу-ти як матеріального, так і процесуального характеру.

Поняття фізичної особи

Правовий статус громадян (фізичних осіб) як суб'єктів ци-вільного права. Цивільне право має за мету упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відно-синах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільно значимі питання.

Досягти цієї мети можна лише у випадку, коли лю-дина з її інтересами буде в центрі уваги законодавця, коли всі галузі права будуть спрямовані на захист грома-дянина як особи, як суб'єкта права.

Варто усвідомити, що суб'єктом права громадянин є не тільки тому, що дозвіл на це йому надала держава в спеціальних законодавчих приписах, а й внаслідок виро-блених суспільством традицій, звичаїв.

Правовий статус громадянина як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежніс-тю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обме-женими. Адже якщо особа претендує на те, щоб до неї ставилися як до громадянина, поважали її честь і гід-ність, то й сама вона мусить таким же чином ставитися до інших. Аморальні вчинки особи при укладанні угод або виникненні інших юридичних фактів, порушення добрих звичаїв, що склалися в суспільстві, повинні зу-мовлювати недійсність таких угод (навіть у тому випад-ку, якщо в законі не передбачено подібної підстави при-пинення правовідносин) або призводити до інших нега-тивних для порушника наслідків.

На правовий статус особи впливають як природні, так і суспільні, в тому числі й правові фактори.

До правових факторів відносяться цивільна правозда-тність і цивільна дієздатність.

Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів пред-ставницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних пред-ставницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компе-тенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони ре-презентують представницький орган і водночас є його органічною части-ною. Іноді конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати парламентську фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також висту-пають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

На відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціаль-ну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб'єктами кон-ституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони наділені певними правами і несуть обов'язки. Обсяг конституційної пра-воздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших відповідних категорій населення.

Цивільна правоздатність - це здатність громадянина мати цивільні права і обов'язки.

Термін «правоздатність» застосовується в широко-му і вузькому значенні. У широкому значенні під пра-воздатністю розуміють здатність громадянина мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо).

У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права і обов'язки в сфері дії цивільного права. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в Цивільному кодексі та інших цивільно-правових актах. Але це не означає, що цивільна правоздатність не по-в'язана з іншими галузями права. Чисельні норми конс-титуційного права є базовими для розвитку цивільного законодавства, в тому числі й норм, що регулюють від-носини, пов'язані з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного права громадянина можна обмежити в правоздатності.

Цивільна правоздатність визнається однаковою мі-рою за всіма громадянами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів.

Цивільна правоздатність виникає в момент наро-дження. Це означає, що ще до народження людини сус-пільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття цих прав лю-диною.

З цього випливає, що для визнання громадянина правоздатним потрібно, щоб він народився живим. Чин-не законодавство України не встановлює якогось міні-мального строку, який має прожити новонароджений, а пов'язує його правоздатність з моментом його наро-дження.

На перший погляд, таке твердження закону досить повно охороняє права громадян, але воно деякою мірою розходиться із судовою практикою. Так, Пленум Верхо-вного суду України в постанові «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в ч. 2 п. 5 звер-нув увагу судів на те, що особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1993. – № 2. – С. 77. . Припустимо, що одразу ж після на-родження дитини її мати померла, а через 10 годин того ж дня померла й сама дитина. Чи набула вона право спадкоємства? А потім, коли дитина померла, чи відкри-вається спадщина? (Мати дитини перебувала у незареєстрованому шлюбі з чоловіком, який визнає себе батьком померлої дитини).

Керуючись зазначеною постановою Пленуму Верхо-вного суду, потрібно дати негативну відповідь. А якщо так, то виникає запитання: яке практичне значення має вказівка закону про те, що правоздатність виникає з мо-менту