Цивільна дієздатність громадян
ПЛАН
Вступ
У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто буржуазною і піддавалася відповідній критиці. Натомість, у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає сутності відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві.
Однак після зменшення напруженості ідеологічної боротьби ставлення до цивілістичної термінології змінилося, що зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх європейських правових системах.
У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше центр ваги доводився на характеристику людини як громадянина, і тим самим підкреслювалося значення його відносин з державою, то нині увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватно-правових (цивільно-правових) відносинах.
Згідно з ЦК фізична особа — це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст.24 ЦК).
Звідси випливає, що поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні.
Фізична особа — це завжди лише людина.
Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу в іншій системі суспільних зв'язків.
Отже поняття "фізична особа" у цивілістичному трактуванні може не збігатися з поняттям "людина" як істота біологічна. Іноді ці поняття тотожні, а інколи поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".
Правосуб’єктність фізичної особи – це її здатність мати цивільні права і нести відповідні обов’язки, які вона створює для себе самостійно.
Правосуб’єктність фізичної особи поділяється на правоздатність фізичної особи та її дієздатність.
Правоздатність може бути визначена як здатність людини мати цивільні права і обов’язки. Тобто, це лише абстрактна можливість мати права чи обов’язки.
Але наявність у громадянина лише одної правоздатності ще не робить його повноцінним суб’єктом цивільного права. Для цього необхідна ще цивільна дієздатність.
Цивільна дієздатність – це юридична категорія, яка характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.
1. Поняття та елементи дієздатності фізичної особи
Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.
У найпростішому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати прав та обов'язків. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов'язків, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.
Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності перейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, насамперед, характер дій, які може вчиняти суб'єкт певної галузі права, та властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.
Зазначені вимоги враховані, зокрема, у визначенні цивільної дієздатності фізичної особи, що міститься у ЦК.
Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).
Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Водночас воно має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті ознаки, які відрізняють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст.92 ЦК).
Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів Дієздатності, які входять до її складу в одному та іншому випадках.
Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:
1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);
2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);
3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);
4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);
5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності, як бізнесдієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов’язаний з учиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).
На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це хибне враження.
ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення цивільної дієздатності, водночас у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину — ст.ст. 32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. 33). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то трансдієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК).
Така сама вимога