КУРСОВА РОБОТА

План

Вступ.

1. Поняття правоздатності фізичної особи.

2. Поняття та види дієздатності фізичної особи.

3. Безвісна відсутність. Визнання особи померлою.

4. Опіка та піклування.

Висновок.

Вступ

Характер взаємовідносин держави з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей і перспектив його розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з державою.

Питання прав і свобод людини і громадяни-на на сьогодні є найважливішою проблемою внутріш-ньої та зовнішньої політики усіх держав світової спів-дружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому.

На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орли-ка 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду нале-жить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покла-дали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.

Остаточне ж становлення прав людини і громадя-нина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби бур-жуазних революцій свободи людини. У Декларації не-залежності СІЛА 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують. У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 р., визначено:

1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах.

2. Мету кож-ного державного союзу становить забезпечення при-родних і невідчужуваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.

Свобода людини — є вихідне поняття проблеми прав людини і громадянина. Розрізняють права люди-ни природні, тобто пов'язані з самим її існуванням і роз-витком, і набуті, які в основному характеризують соціально-політичний статус людини і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Зрозуміло, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користатися своїми правами. Саме свобода створює умови для реального набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкрети-зують можливість діяти у межах, встановлених її право-вим статусом.

Свободу людини визначають певні ознаки. Слід за-значити, що люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За своїм обсягом поняття свободи людини повно відображає принцип, закладений у ст. 19 Конституції України, за яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборо-нено чинним законодавством. Свободу людини харак-теризує також принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охорони, який закріп-люють демократичні конституції, у тому числі й Кон-ституція України. Водночас свобода людини як об'єк-тивна реальність виходить за межі, врегульовані пра-вом, маючи витоки у системі інших соціальних норм, які панують у демократичному суспільстві. Слід пам'я-тати, що поняття свободи може мати неоднакове тлу-мачення, оскільки, з одного боку, свобода характери-зує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого - конкретизується у можливості вчиняти конк-ретні дії в межах, наданих людині мораллю та правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, визначаються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють понят-тя "права людини" і "права громадянина". У першому випадку мова йде про права, пов'язані з самою людсь-кою істотою, її існуванням і розвитком. Людина як суб'єкт прав і свобод тут виступає переважно як фізич-на особа. За Конституцією України до цього виду прав належать: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність(ст. 29), право на невтручання в особис-те та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Що ж до прав громадянина, то вони зумовлені сфе-рою відносин людини із суспільством, державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав громадянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єд-нання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Говорячи про права людини і громадянина, слід враховувати, що таке їх розмежування не має абсолют-ного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів.

На нашу думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом способом. А чи мо-жна передбачити в законі всі негативні наслідки самоза-хисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі