Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Кредитор має право на стягнення з боржника неустойки навіть тоді, коли внаслідок такого невиконання він не зазнав збитків.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір може бути встановлений договором або актом цивільного законодавства. Сторони правочину про неустойку можуть збільшити цей розмір у будь-якому разі, а зменшити лише тоді, коли це не заборонено законом. Крім того, розмір неустойки може бути зменшено за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наступним видом забезпечення виконання зобов`язань є порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником, тобто без порушення боржником зобов`язання відповідальність не настає при цьому поручитель має право забезпечувати виконання зобов`язання як повністю, чак і частково. Крім того, боржник може мати одного або кількох поручителів, кількість яких законодавством не обмежується.

Гарантією є банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Як і поручитель, гарант відповідає перед кредитом лише у разі порушення зобов`язання боржником. ЦКУ передбачає можливість встановлення строку, протягом якого діятиме гарантія. Тобто строк дії гарантії не пов`язаний із основним зобов`язанням, забезпечений нею. Крім того, гарант може підчас видачі гарантії залишити за собою право відкладати її. Якщо боржник порушить зобов`язання, забезпечене гарантією, то гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Наступний вид забезпечення виконання зобов`язань – завдаток.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Видаючи завдаток у грошовій сумі слід мати на увазі: якщо не буде встановлено, що ця сума є завдатком, то вона вважатиметься авансом і не матиме наслідків завдатку, тобто не вважатиметься забезпеченням виконання зобов`язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При цьому ЦКУ встановлює, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути у майбутньому.

Поряд із звичайною заставою ЦКУ передбачає ще й спеціальні види застави:

- іпотеку — заставу нерухомого майна, що залишається у володіння заставодовця або третоьї особи;

- заклад —заставу рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), яке може бути відчужене заставодавцем і на яке може звернене стягнення.

Заставодавець має право:

- користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави;

- відчужувати предмет застави, передавати його у користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не передбачено договором;

- заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

І останній спосіб забезпечення виконання зобов`язань – притримання. Згідно цього способу кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі не виконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Цим способом можуть забезпечуватися й інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов`язаний негайно повідомити про це боржника. До того ж він не має права користуватися цією річчю та несе відповідальність за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

Усі способи забезпечення виконання зобов`язань можна впорядкувати в певну систему, поєднавши їх у три групи:

I – встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

II – супроводжуються виділенням із майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

III – мають на меті залучення до зобов`язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Забезпечення виконання зобов`язання будь-яким із вище вказаних способів, також створює зобов`язальне правовідношення між кредитором та боржником (або іншою особою, яка забезпечує зобов`язання боржника). Оскільки цивільний закон не встановлює будь-яких обмежень щодо того, виконання якого зобов`язання може бути забезпеченим, то й додаткове забезпечувальне зобов`язання у свою чергу може бути забезпеченим будь-яким із передбачених договором чи законом способів.

Класифікація та форма правочину щодо забезпечення виконання зобов`язань.

Засоби забезпечення виконання зобов`язань можуть бути класифіковані за різними підставам.

Так, залежно від часу способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов`язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь передбачають конкретні наслідки невиконання зобов`язання. До