Поняття і склад судових витрат, процесуальний порядок відшкодування судових витрат
Поняття і склад судових витрат
Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.
При віднесенні тих чи інших витрат до судових варто виходити з правової сутності певного процесуального інсти-туту. Стягнення судових витрат — не додатковий захід покарання за вчинений злочин. Не є воно і цивільно-пра-вовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов'язанням. Наприк-лад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає із запо-діяння шкоди, відповідні суми стягуються з особи, що за-подіяла шкоду. У кримінальному процесі витрати, що на-лежать до судових, стягуються не тільки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого; при стяг-ненні суд керується кримінально-процесуальними норма-ми, а не цивільними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримінально-проце-суальних відносин як одного з видів владних відносин.
Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії су-дових витрат належать тільки витрати, понесені органа-ми дізнання, досудового слідства і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату праці адво-ката як захисника, призначеного судом, судовими витра-тами не є. Порядок їх стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату праці адвокатів.
Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по певній справі, але не може розгля-датися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можли-вим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.
Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових ви-трат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визна-чає поняття «судові витрати»: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких по-кладається на певних учасників процесу1.
Інші автори розуміють під судовими витратами витра-ти зі збирання і дослідження доказів2. Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в резуль-таті діяльності учасників кримінального процесу, спря-мованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, ос-кільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого фор-мулювання до судових витрат повинні бути віднесені ви-трати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відно-сить до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесу-альної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.
Протилежну позицію з цього питання має і Л. Круглі-ков, який вважає, що в судові витрати можуть бути вклю-чені «лише такі витрати по кримінальній справі, що явля-ють собою винагороду чи компенсацію витрат, понесених особою, що залучалася органами досудового слідства чи судом для надання допомоги в процесі збирання, дослі-дження й оцінки доказів»3. Він розглядає судові витрати як реально понесені витрати фізичних і юридичних осіб, а також як винагороду за відволікання від звичайних занять.
На наш погляд, правильно зазначає В. Т. Томін, який відносить до судових витрат перераховані в законі матері-альні витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом, що можуть бути стягнені з винного4.
Отже, судові витрати — це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов'язаних з проваджен-ням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91—93 КПК, недопустимо.
Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати склада-ються:
1) із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і по-нятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і до-слідження речових доказів;
3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досу-дового слідства і суд при провадженні у певній справі.
Виходячи з положення Інструкції «Про порядок і роз-міри відшкодування витрат та виплати винагороди осо-бам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопору-шення, та виплати державним науково-дослідним устано-вам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (Див. постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р) (далі — Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити;
1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадо-вих осіб;
2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;
3) неодержані прибутки цими особами, які не є робіт-никами чи службовцями.
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, які викли-каються до особи, що провадить дізнання, слідчого, про-куратури, суду або до органу, в провадженні якого пере-буває кримінальна справа, для дачі показань, висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому роз-гляді по цій справі, мають право на відшкодування поне-сених ними витрат по явці (вартість проїзду до місця ви-клику і назад, витрати по найму житлового приміщення, добові).
Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до ЗО відсотків неоподатковуваного