Курсова Робота

на тему:

Право і особистість

План

Вступ 3

Розділ І. Історія розвитку концепцій про права людини.

Ідеї про права людини в країнах стародавнього світу. 4

Права людини в епоху середньовіччя. 9

Права людини в період Нового часу. 12

Розділ ІІ. Правовий статус особи на сучасному етапі.

2.1. Поняття та структура конституційно-правового статусу особи. 17

2.2. Поняття прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. 19

2.3. Система прав, свобод, обов’язків людини і громадянина за Конституцію України. 23

Розділ ІІІ. Гарантії реалізації охорони та захисту прав і свобод людини.

3.1. Національні та міжнародні гарантії прав людини. 29

3.2. Поняття та сутність охорони прав людини. 35

3.3. Способи захисту суб’єктивних прав та свобод. 37

Висновок 40

Використана література 41

ВСТУП

Права людини є складним, багатовимірним явищем, їх генезис, соціальні корені, призначення - одна із вічних проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, яка пройшла через тисячоліття і незмінно перебуває в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки. Людство на шляху утвердження прав і свобод пройшло тернистий шлях, крок за кроком обмежуючи всевладдя держави, поширюючи принцип рівноправності на все більше коло осіб та відносини між ними. Вся історія розвитку людського суспільства - це історія боротьби за створення кращих умов для існування людини, за визнання і забезпечення безперешкодної реалізації її прав і свобод. І часто саме боротьба за права людини, за нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи іншої країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою. У сучасному світі питання про права людини - одне з центральних у відносинах між державами.

Юридична наука покликана вивчати людину в її державно-правових зв'язках І опосередкуваннях. І в цьому плані юристи вивчають не просто абстрактні державні і правові форми, а явища і процеси, які міцно вплетені в людське життя, у яких розкриваються властивості індивіда, його зв'язки і залежності, і які складають суть існування людини. Всі найскладніші державно-правові явища врешті-решт кристалізуються у правах людини, виступають основою, центральною ланкою державного і правового життя. [1, с. 5]

1.1. Ідеї про права людини в країнах стародавнього світу.

Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом, в античні часи, подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов'язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. Отже, давньогрецькі погляди про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто - держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права окремих людей - членів поліса беруть початок, згідно з цим уявленням, не в силі, а в божественному порядку справедливості.

Так, вже за часів «гомерівської Греції» (кінець II тис. до н.е.) елліни оперували такими поняттями, як «діке» (правда, справедливість), «теміс» (звичай, звичайне право), «тіме» (особиста честь) «номос» (закон). Божественна за своєю суттю справедливість у Гомера виступала як об'єктивна основа і правовий критерій. І тільки те, що відповідало тодішнім поглядам на справедливість, сприймалось як право.

Дуже чітко ідея єдності справедливості полісу й закону прослідковується в поемах давньогрецького поета Гесіода (VIII-VII ст. до н.е.) «Теогонія» та «Роботи і дні». Для Гесіода Справедливість (Діке) і Доброзаконність (Евномія) - це сестри богині, дочки верховного олімпійського бога Зевса і богині правосуддя Феміди. Відомий афінський державний діяч і законодавець Солон (близько 638 - 559 pp. до н.е.) розумів закон (і його владу) як поєднання права і сили. Поряд з відмінністю між правом і законом його конструкція містила в собі і розуміння полісного закону як загальної (для всіх вільних) форми офіційного визнання і вираження прав членів полісу. Така загальність закону виражала вимогу правової , рівності: всі громадяни рівні перед законом, перебувають під його захистом і підкоряються його загальнообов'язковим нормам.

Пошуки об'єктивної форми справедливості і права для полісу і його громадян були продовжені піфагорійцями (VI-V ст. до н.е.), які вважали, що життя людей має бути реформованим і приведеним у відповідність з висновками філософів про поліс, справедливість і «належну міру» в людських взаємовідносинах.

Давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (бл. V-IV ст. до н.е.) вважав закон і державу штучними, побічними і обумовленими якимось природними началами ( звичайним розвитком людського суспільства). За Демокрітом - все, що відповідає природі, існує «по правді», справедливе, а те, що не відповідає - несправедливе.У свої працях Демокріт неодноразово підкреслював, що бідність при демократії настільки краща за так зване благополуччя громадян при царях, наскільки воля краща за рабство.

Велика ідея природної рівності і волі всіх людей вперше була висловлена софістами (V-IV ст. до н.е.). У центр головного мірила всіх речей вони поставили не традиційне божественне начало, а людину.

Для Сократа (469-399 pp. до н.е.) свобода - прекрасне і величне надбання як для людини, так і для держави, яке можливе лише за умови дотримування всіма розумних і справедливих законів поліса. А кожній людині властива індивідуальна свобода і автономія особистості.

Ідеї Сократа про свободи і права людини були