Особливе місце у системі гарантій посідає Президент України. Він зобов'язаний сприя-ти формуванню відповідних механізмів конт-ролю та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а обстоюючи їх, ство-рювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують додержання прав і свобод громадян на певній території.

Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба у судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру структури економічних відносин, зростанні конфліктності і соціальних протиріч у суспільному житі.

Закон прямо не передбачає здійснення захисту прав людини Конституційним Судом. Але це випливає із завдань Суду: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Здійснюючи контроль за відповідністю. Основному Закону законів та інших правових актів. Конституційний Суд може визнати їх чи окремі їхні положення неконституційними. Такі акти втрачають чинність, а якщо їх дією було порушено конституційні права та свободи, вони фактично поновлюються.

Великі надії в плані посилення гарантій за-хисту прав і свобод людини покладаються на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазна-чена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за до-держанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звер-нень громадян, перевірці сигналів преси та ін-ших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфіко-ваний розгляд кожного звернення, всебічну пе-ревірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнен-ня до відповідальності винних осіб.

Забезпечення прав і свобод громадян немо-жливе без специфічного демократичного ін-ституту, яким є адвокатура. Адвокат зобов'я-заний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх орга-нах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності[10].

Гарантування суб'єктивних прав люпини органами внутрішніх справ проявляється у забез-печенні особистої безпеки громадян; у своєча-сному запобіганні злочинам та адміністратив-ним правопорушенням, швидкому і повному їх розкритті, охороні суспільного порядку та за-безпеченні суспільної безпеки; захисті власно-сті від протиправних посягань; наданні право-вої та організаційної допомоги громадянам, посадовим особам й іншим суб'єктам у здійс-ненні їх законних прав та інтересів[11].

Таким чином, удосконалення процедур за-хисту прав і свобод індивіда — важливе і не-відкладне завдання Української держави.

ВИСНОВОК

Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються за найвищу соціальну цінність. Український народ обрав шлях побудови демократичної держави, тобто держави, у якій буде здійснено принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини, і який слугуватиме дороговказом для діяльності всієї держави.

Вирішити це завдання не так легко. Адже спадщина, яка дісталася нам у сфері прав людини, була дуже недосконала і не відповідала міжнародним стандартам. Справа у тому, що в суспільній свідомості, в культурі країни - як дореволюційної, так і післяреволюційної - права людини не займали важливого місця. Лише деякі прогресивні діячі України (Т. Шевченко, І. Франко, М.Драгоманов, М. Ковалевський, М. Грушевський та ін.) справді усвідомлювали значення прав і свобод людини в житті суспільства.

Знання громадянами нашої країни своїх прав сприятиме консолідації сучасного українського суспільства, подоланню політичного протистояння, оскільки за своєю природою вони мають консенсуальний характер і базуються на принципі «моя свобода не повинна завдавати шкоди свободі інших». У цьому виявляється моральність природи прав людини, їх схильність до таких категорій, як добро і загальне благо. А це, в свою чергу, ще більше підносить цінність прав людини, оскільки вони повинні сприяти моральному вдосконаленню суспільства, формуванню загальнолюдської солідарності, без яких неможливо перейти на рейки цивілізованого ринкового господарства, відродити економіку, яка б «повернулася обличчям до людини», допомогти незаможним і найбільш незахищеним, дати простір для розквіту вільного підприємництва і талантів молоді.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Ю.І.Крегул, В.В. Ладиченко, В.І. Орленко. Права і свободи людини. Навчальний посібник. Книга 2004 р. – 288 с.

А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. Права людини і громадянина. Навч. посібник. Київ. Юрінком Інтер 2004 р. –33 с.

Рабинович П.М., Хавротас Т.І. Права людини і громадянина. Навч. посібник – Київ. Атака, 2004 р. – 464 с.

М.В. Цвік, Теорія держави і права. Харків. “Право” 2002 р. – 430 с.

Кельман М.С. Мурашин Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. Підручник., Новий світ – 2000”, Львів – 2003. – 584 с.

Право України. Журнал. 2005/9. Право України. 2001/9. В.Тенченко. Особливості юридичного змісту термінів “захист” та “охорона” у механізмі забезпечення прав і основних свобод людини.

Право України. Журнал. 2001/9. І.Словська. Механізм захисту прав людини – основоположний принцип сучасного українського конституціоналізму.

Конституція України. 1996 р.