Важливе значення для розвитку концепції прав і свобод людини мало розроблене римськими юристами правове розуміння і тлумачення держави, правове визначення повноважень і обов'язків посадових осіб і установ.

1.2.Права людини в епоху середньовіччя.

Античні ідеї свободи людей були підхоплені і далі розвинені світськими і релігійними мислителями середньовіччя. Представники різних юридичних шкіл того часу (X - XI ст.) в своєму праворозумінні орієнтувались на ідею правової справедливості і пов'язані з нею природно-правові уявлення і концепції.

Стосовно до держави такий природно-правовий підхід означав пріоритет (і верховенство) природного права перед державою. Так, юрист Балдус стверджував, що природне право значно сильніше, ніж влада короля.

Багато середньовічних мислителів пропонували і захищали ідею свободи і рівності всіх перед законом.

Різна права і обов’язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії. Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді “не вбивай”. Право на власність в заповідях – “не кради”, “не жадай дому ближнього твого, ні полі його , ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його...». Право на відпочинок - «пам'ятай день суботній, щоб святкувати його, шість днів працюй і зроби всі діла твої, а день сьомий - суботній Господу, Богу твоєму». Обов'язок кожної людини піклуватися про батьків своїх зафіксований в заповіді -«шануй батька і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім був ти на землі».

Важливу роль в поглибленні ідей Біблії відіграв Фома Аквінський (1225-1274 pp.), який розробив християнську доктрину права і держави. Він стверджував, що державна влада походить від Бога, а її метою є досягнення загального блага членів держави, забезпечення умов для їх розумного і гідного життя. При цьому Аквінський протиставляв політичну монархію (тобто політичну форму правління на засадах законів і для «загального блага») тиранії (тобто правлінню в інтересах самого правителя в умовах беззаконня) і обгрунтовував право народу на повалення тиранії.

Суттєве значення в розвитку християнських концепцій прав людини мало вчення Фоми Аквінського про природний закон, який на його думку наказує всім людям прагнути до самозбереження і продовження роду, шукати істину і справжнього Бога, поважати гідність кожної людини. Це положення про божественну за своїм першоджерелом гідність всіх людей і природ не їх право на цю гідність було значним внеском Фоми Аквінського, і в цілому християнського гуманізму, в концепцію невід'ємних природних прав людини.

Але все ж таки ідея загальної рівності людей, яка виникла в стародавні часи, зовсім не зникла. Вона продовжувала розвиватися далі з різних позицій, у нових формах і напрямах у творчості світських і релігійних авторів середньовіччя. Тому в контексті історії прав людини потрібно відзначити певний змістовий зв'язок, логіку послідовності і момент розвитку в ланцюгу багатьох актів цього періоду. Серед них слід виділити «Велику хартію вольностей 1215», яка з'явилася в Англії. В ній проголошувалися як права і свободи окремих станів і інститутів (графів, баронів, лицарства, міського населення, церкви та ін.), так і ті, які стосувалися широкого кола людей. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.

Одним з видатних мислителів середньовіччя був Пікколо Макіаосллі (1469—1527). У своїх поглядах на права та свободи особи він відходить від середньовічних уявлень про за-лежність людини від Бога та обґрунтовує свою концепцію про те, що людина на половину залежить від своєї долі, а на поло-вину від своєї активності, творчості, вміння подолати перешко-ди, тобто від свого таланту. Макіавсллі розглядає розвиток держави шляхом зміни двох форм державного правління:

а) спочатку абсолютна влада монарха, завданням якої є об'єднання і перетворення феодальної роздробленості на цен-тралізовану державу;

б) наступний етап розвитку державності в нових умовах — республіка.

Після того, як буде досягнуто централізації держави, усуну-то абсолютний вилив церкви, що відповідало інтересам бур-жуазії та утверджувало нові капіталістичні виробничі відноси-ни, Макіавеллі вважав за необхідне перейти до наступного сту-пеня державності, де державною формою правління повинна бути республіка. Тільки за умови існування цієї форми держа-ви свобода і недоторканність людини набувають позитивного змісту: закріплюється в нормативно-нравовнх актах формаль-на рівність, недоторканність економічної, політичної, соціаль-

ної, культурної та особистої свободи.

Отже, в період середньовіччя існували різні погляди на права і свободи людини. Мислителі по-різному бачили вирішення питання забезпечення рівності людей. Але на практиці феодальне право становило право-привілей. Воно закріплювало нерівність різних феодальних станів. Права людини визначалися залежно від того, яке місце посідала вона у феодальній ієрархії.

1.3.Права людини в період Нового часу.

На зміну середнім вікам, які пройшли під знаком панування феодальної держави, з їх нерівністю різних феодальних станів та залежністю прав людини від її місця в феодальній ієрархії, прийшов Новий час (від XVII ст. до початку XX ст.), що став з історико-правового погляду епохою виникнення та утвердження буржуазної держави і права. Це був новий щабель суспільного прогресу, у тому числі і в розвитку таких загальнолюдських цінностей, як права людини і громадянина.

Характеристика уявлень про права і свободи людина в умо-вах нового часу представлена різними течіями та школами, але головне, що їх об'єднує, — це початок буржуазних революцій.

Важливе значення у звільненні людини від церковних дог-матів офіційних доктрин римської католицької церкви, перебу-дові взаємовідносин церкви і