здійснений людиною вчинок,а не думки,які розходяться з існуючими нормами.

Він вважав,що карати за думки – означає знищувати будь-які гарантії свободи.

Він засудив огидну практику тортур,перший в Європі виступив на захист негрів,яких масово продавали в Америку,вимагав заборони рабовласництва.

Теоретичні уявлення мислителів, філософів, юристів про невід'ємні права людини здійснили значний вплив на формування ранньобуржуазного конституційного законодавства і державно-правову практику. Так, у 1628 р. в Англії була прийнята Петиція про права, яка конкретизувала багато положень Великої хартії вольностей (1215р.). Зокрема, в ній наголошувалося на неможливості ув'язнення вільного громадянина без законних підстав, проголошувалася неприпустимість існування таємних судів та позасудових депресій.

Подальшим кроком на шляху до закріплення прав та свобод людини стало ухвалення в цій же країні у 1679 р. так званого Habeas Corpus Akt (Хабеас Корпус Акт). Цим актом встановлювалися процедурні гарантії особистої недоторканності особи обмеження строків тримання під вартою, вводився інститут поруки та застав.

У 1689 р. в Англії був прийнятий Білль про права, який став юридичною основою конституційної парламентської монархії. Він гарантував право підданих звертатися з петицією до короля, обмежив розмір судових стягнень і штрафів, проголосив свободу виборів до парламенту, свободу слова та суджень у його стінах.

Паралельно з цим дедалі більшого поширення набувають ідеї свободи, природних прав людини, суспільного договору, поділу влади. Важливими правовими документами, які розвинули та конкретизували ці положення стали Декларація незалежності США (1776 p.), Конституція США (1787 p.), Білль про права (1789-1791 pp.), французькі Декларації прав людини і громадянина (1780 р.) Конституція (1791 р.) та ін. Показовим у цьому відношенні є Білль про права 1791 р.

Декларація прав людини і громадянина», ухвалена Установчими зборами Франції 26 серпня 1789 p., природні і невід'ємні права людини називає священними.

Проголошені в Декларації прав людини і громадянина ідеї мали особливо значний вплив на погляди передових мислителів тих країн Німеччини, Росії, інших країн Східної Європи), де на порядок денний була поставлена необхідність здійснення прогресивних буржуазних перетворень, складовою яких була боротьба за права і свободи людей.

2.1. Поняття та структура конституційно-правового статусу особи.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина відображає закріплене в основному законі держави (її конституції} становище людини і громадянина в суспільстві і державі. Цей статус обумовлюється, насамперед, існуючими у суспільстві відносинами власності і характером праці, формою державного правління і політичним режимом.

Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:

1) правосуб'єктність людини;

2) його принципи;

3) права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент цього статусу);

4) обов'язки людини та гарантії їх виконання.

Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій.

Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

Певні особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Він також означає сукупність елементів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, але, крім того, включає, по-перше, деякі додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, що випливають із тимчасового правового зв'язку з державою, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, - наявність певного правового зв'язку між ним та іноземною державою, що не може ігноруватися державою перебування.

Правосуб’єктність включає правоздатність і дієздатність фізичної особи.

Загальна конституційна правоздатність означає здатність мати конституційні права та обов'язки, виникає з моменту народження і визнається за усіма людьми незалежно від їхнього віку, статі, легальності народження, стану здоров'я, соціального стану, національності, ставлення до політики і релігії, моральності їхньої поведінки та інших ознак. Проте у випадках, передбачених Конституцією України, здатність мати окремі права, свободи та обов'язки може пов'язуватися із досягненням людиною відповідного віку (наприклад, як випливає зі статей 33 і 65 Конституції України, неповнолітні не можуть вільно залишати територію України без згоди своїх батьків, не призиваються на військову службу). Конституційна правоздатність припиняється у момент смерті. Обсяг конституційної правоздатності є рівним у всіх людей (статті 21 і 24 Конституції України).

Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність). Обсяг конституційної дієздатності визначається Конституцією України і не може бути обмежений, крім випадків, передбачених нею ж (ст. 64).

Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обов'язки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обов'язків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, залежно від віку, психічного стану особи її конституційна дієздатність, як і цивільна, може бути обмежена. Наприклад, відповідно до ст. 70 Конституції України, не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними. Отже, такі громадяни не можуть здійснити і своє конституційне право, передбачене ст. 38 Конституції України.

2.2. Поняття прав, свобод та обов’язків людини, громадянина.

У слов’янських народах слово “право” вживається на позначення понять, котрі відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави і має загально соціальну природу, є загально соціальним