Як духовну гарантію прав і свобод людини і громадянина слід розглядати панування у свідомості людей і суспільства уявлень відносно того, що саме людина є в цивілізованому суспільстві найвищою цінністю, первинним носієм юридичних потреб та інте-ресів, головним суб'єктом права, навколо інтересів, прав і свобод якого формується сучасна правова система. Невід'ємним компо-нентом духовних гарантій прав і свобод людини і громадянина виступає повага до права як до необхідного і важливого засобу регулювання соціальних відносин у сучасному диференційовано-му суспільстві, законності як оптимального режиму відносин між людиною та державою.

До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина належать правові процедури їх реалізації, право знати свої права і обов'язки, право на юридичну допомогу, в тому числі і безкош-товну, на судовий захист, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядуван-ня, посадових та службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльні-стю чи бездіяльністю, встановлення юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини. Юридичними га-рантіями прав і свобод людини і громадянина виступає система таких специфічних юридичних конструкцій, як: презумпція не-винуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, не-можливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідаль-ності за одне й те саме правопорушення.

[5, с. 208] Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основ-них прав людини можна розділити на три групи:

1 Тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (Бір-ма, Ірак, Судан, Заїр).

2 Держави, які декларують, визнають у принципі всі основні права лю-дини, проте ще не створили належних механізмів для їх здійснення (Україна, Росія, деякі країни Східної Європи, окремі держави Цент-ральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатур).

3 Держави, де досить розвинені правові інститути щодо захисту прав громадян, хоча й там трапляються порушення прав окремих меншин (ФРН, Франція).

Така ситуація вимагає використання засобів міжнародного конт-ролю за дотриманням прав людини у різних країнах. До таких засо-бів належать:

а) міжнародно-правові акти, які вміщу-ють правила діяльності, формулюють права й обов'язки відповідних суб'єк-тів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні докумен-ти, які норми правил поведінки зви-чайно не вміщують, прав і обов'язків безпосередньо не формулюють (зокре-ма, декларації, заяви, меморандуми);

б) міжнародні органи зі спостереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та з захисту цих прав (суди, трибунали).

Серед усіх цих засобів слід розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використовуються всесвітнім співтовариством в особі Ор-ганізації Об'єднаних Націй, її компетентних органів, або під ЇЇ егі-дою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, континентальні).

Засоби всесвітнього співтовариства:

Міжнародно-правові акти, документи, Загальна декларація прав людини (1948 p.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.); Міжнародний пакт про громадянські і по-літичні права (1966 р.) (до цих пактів присипалось сьогодні майже 100 держав); Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права ратифікували понад 50 держав (зокрема Україна у 1990 p.); Декларація соціального прогресу і роз-витку (1969 p.); Декларація про право на розвиток (1986 p.); Декла-рація і План дій Другої конференції з прав людини (1993 p.);

Міжнародні органи: Комісія з прав людини Економічної Соціальної Ради ООН; Комітети ООН: з прав людини; економічних, соціальних і культурних прав; ліквідації расової дискримінації; ліквідації дискри-мінації жінок; Центр з прав людини Відділення ООН у Женеві; Вер-ховний Комісар ООН з прав людини (призначений у 1993 p., перебу-ває у Женеві).

Регіональні (континентальні) засоби:

Європа: а) Міжнародно-правові акти, документи: Європейська кон-венція про захист прав людини і основних свобод (прийнята Радою Європи, до складу якої входило тоді 10 країн) (Рим, 1950 p.). Зараз до складу Ради Європи входять понад ЗО країн, у тому числі і деякі східно-європейські; Європейська соціальна хартія (Турин, 1961 p.); Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в ( ропі (НБСЄ) (підписаний 35 державами, Хельсінкі, 1975 p.); Підсумковий документ Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ (1989 p.); Хартія основ-них соціальних прав робітників Європейського Економічного Співтова-риства (Страсбург, 1989 p.); Паризька хартія для нової Європи (НБСЄ, 1990 p.); Документи Конференцій з людського виміру загально-європейського процесу держав-учасниць НБСЄ: Паризької (1989 p.), Копенгагенської (1990 p.), Московської (1991 p.); Підсумковий документ Хельсінської наради держав-учасниць НБСЄ «.Виклик часу перемін» (1992 p.).

б) Міжнародні органи: Європейська Комісія з прав людини; Євро-пейський суд з прав людини (вона з часу її заснування розглянула майже 18 тисяч скарг громадян держав, які входять до складу Ради Європи, близько п'яти відсотків них скарг визнала за такі, що мають підстави, і надала можливість з приводу них звернутися до Європейсь-кого суду з прав людини. Цей суд зафіксував понад 200 випадків по-рушення прав людини).

У грудні 1949 р. Генеральна Асамблея 00Н прийняла постанову про заснування Управління Верховного комісара ООН з прав біженців. Це управління надає допомогу понад 21 мільйону біженців у різних куточках плане-ти. Воно розташоване у Женеві і має свої представництва у більш ніж 100 державах. Про ефективність діяльності Управління Верховного комісара ООН з прав біженців пе-реконливо свідчить той факт, що його двічі відзначено Нобелівською премією.

У 1977 р. було утворено Комітет з прав людини, до складу якого входять 18 експертів, які є громадянами держав-учасниць Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і мають