Реферат на тему:
Державна сімейна політика у питаннях захисту прав дітей
Сім’я – соціальна група, що складається з чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних), інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів.
Неповна сім’я – сім’я, що складається з матері або батька і дитини (дітей).
Багатодітна сім’я – сім’я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей.
Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.
Малозабезпечена сім’я – сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.
Конституція України містить положення, що стосуються сім’ї. Зокрема, у ст. 51 вказано: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки”, у ст. 52: “Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним”.
Правовий статус дітей і підлітків у сім’ї також регулюється Сімейним кодексом України від 10 січня 2001 року, Законами України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 року, “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 року, “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, Національною програмою “Планування сім’ї”, затверджену Постановою Кабінету Міністрів від 13 вересня 1995 року. На основі законів та нормативно-правових документів України розроблена Концепція державної сімейної політики.
У Законі України “Про охорону дитинства” передбачено: “Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці”.
Сімейним кодексом України передбачені обов’язки батьків щодо виховання та розвитку своїх дітей, права батьків щодо захисту дитини, основи здійснення батьківських прав та виконання обов’язків щодо дитини. Основні права дитини у сімейних відносинах згідно Сімейного кодексу України наступні.
Кожна особа має право на проживання в сім’ї (ст.4).
Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини (ст.141).
Право і обов'язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище, громадянство і національність своїх дітей, тобто їхній особистісно - правовий статус (ст.145, 146).
Право й обов'язок батьків виховувати своїх дітей – найголовніші компоненти батьківського піклування. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ст.150-155).
Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до права й свобод інших людей, любові до сім’ї та родини, народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття нею повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150).
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право при неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій, а також до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (ст.152).
Батьки мають право на самозахист своєї дитини (ст.154).
Батьківські права зберігаються лише тоді, коли поведінка і ставлення до своїх батьківських обов’язків відповідні інтересам дитини і вимогам закону. Питання про позбавлення матері чи батька (або обох батьків) батьківських прав вирішує суд, якщо до нього з позовом звернулись один з опікун, прокурор, працівники органів опіки та піклування, школи-інтернату, служби у справах неповнолітніх.
Підставами для позбавлення батьківських прав є один з варіантів, якщо батьки:
- ухиляються від виконання своїх обов’язків з навчання і виховання дітей;
- відмовилися без поважних причин забрати дитину з полового будинку чи полового відділення;
- відмовилися забрати дитину без поважних причин з інших дитячих лікувально-профілактичних чи навчально-виховних закладів;
- зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;
- шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою (ст.164 Сімейного кодексу України).
Якщо батьківських прав позбавляють обох батьків, суд може доручити виховання дітей родичу - бабусі, дядькові тощо, призначивши його опікуном чи піклувальником, або передати справу органам опіки, які влаштовують дітей у дитячі будинки, школи-інтернати та інші дитячі заклади. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов’язків, пов’язаних з утриманням дітей: вони повинні сплачувати аліменти тим, хто взяв дітей на виховання. Якщо будуть усунені причини, які стали основою для позбавлення батьківських прав, батьки через суд можуть відновити свої права на дитину (ст.166,167, 169).
Суд може ухвалити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я, морального виховання, а також може призвести до інших негативних наслідків (ст.170).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї (ст.171).
Окрім особистісних виокремлюють майнові правовідносини між батьками і дітьми. Майнові правовідносини між батьками і дітьми поділяються:
1) на відносини з приводу майна:
- батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними
