Взяття неповнолітнього під варту можливе тоді, коли є підстави згідно з ст.157, 434 Кримінально-процесуального кодексу України: якщо неповнолітній переховується; перешкоджає встановленню істини; займається злочинною діяльністю; з метою забезпечення виконання вироку.

Судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх проводиться за загальними правилами. Але є і важливі особливості, зумовлені необхідністю додаткових гарантій права підсудного на захист, забезпечення виховного впливу: по-перше, допускається закритий судовий розгляд; по-друге, у судове засідання викликаються батьки та інші законні представники підсудного; по-третє, про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд сповіщає службу і кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, а також педагогів організацій чи установ, в яких працював чи навчався неповнолітній; по-четверте, суд, вислухавши думку захисника, підсудного і прокурора, має право своєю ухвалою видалити неповнолітнього із залу суду на час дослідження обставин, які можуть негативно вплинути на неповнолітнього (ст. 442,443,444 КПК).

Справи, що стосуються неповнолітніх, розглядаються спеціально уповноваженими на це суддями (складом суддів). Для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх існує інститут судових вихователів. Це передбачено ст.6 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року, Положенням про судових вихователів від 15 листопада 1995 року.

Кримінальна справа щодо неповнолітнього може бути закрита у загальному порядку та із звільненням від кримінальної відповідальності й застосуванням примусового заходу виховного характеру (ст.441 КПК України). Так, примусові заходи виховного характеру застосовуються до двох категорій неповнолітніх осіб: 1) до тих, що вчинили злочин і справа надійшла до суду з обвинувальним висновком від прокурора (невелика суспільна небезпечність); 2) до тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність (з 11 до 14 років). При розгляді такої кримінальної справи суд виносить ухвалу про її закриття.

Перелік примусових заходів виховного характеру: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; передача під нагляд батькам; накладання на неповнолітнього, який досягнув 15 років і має майно або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяні збитки; направлення неповнолітнього до спеціального навчально–виховного закладу соціальної реабілітації до його виправлення та ін.

Метою покарання є не тільки покарати, а й виховати засудженого неповнолітнього, запобігти вчиненню нових злочинів. До осіб зазначеної категорії за вчинення злочинів, ураховуючи їх тяжкість, наслідки злочинних дій, особу правопорушника, можуть застосовуватися такі види покарань: 1) позбавлення волі; 2) виправні роботи без позбавлення волі; 3) громадська догана; 4) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.23 Кримінального кодексу України). Позбавлення волі призначається на строк від 3 місяців до 10 років.

Якщо правопорушнику виповнилося 15 років, санкція статті за злочин дозволяє застосовувати виправні роботи. Це регулюється Кримінально-виконавчим кодексом від 11 липня 2003 року, а нагляд здійснює інспекція виправних робіт, служба у справах неповнолітніх.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується на підставі ст.104 Кримінального кодексу України, тобто, суд може застосувати покарання без позбавлення волі, якщо прийде до висновку про його недоцільність. Суд визначає неповнолітньому іспитовий строк від 1 до 2 років, а контроль за його поведінкою здійснюють служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Можливе також:

звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв’язку із закінченням строків давності;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Для неповнолітніх передбачений правовий захист при направлені, перебуванні й звільненні з спеціальних установ для неповнолітніх. В Україні працюють 11 загальноосвітніх шкіл та 3 професійно-технічних училищ соціальної реабілітації. Відповідно до Конституції України, Законів України “Про освіту” від 23 травня 1991 року, “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року для засуджених забезпечується державні освітні стандарти. Професійно-технічна освіта вихованців здійснюється відповідно до Закону України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998 року.

У ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року наголошується, що засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивій людській особистості;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх керівних органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров'я, що забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для її одержання засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання такої допомоги особисто чи за дорученням