Захист прав і законних інтересів дітей-інвалідів

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, наслідком травм або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

У Конвенції ООН про права дитини захист прав дітей-інвалідів розглядаються статтями 23 і 24. У відповідності до ст. 26 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року наголошується: “Держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги”.

Основними законодавчими актами, які на основі Конституції України регулюють захист прав інвалідів у державі є Закони України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, прийнятий Верховною Радою 21 березня 1991 року, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2001 року, “Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства” від 3 лютого 2005 року.

На виконання Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Кабінет Міністрів прийняв Постанову від 27 січня 1992 року “Про комплексну програму розв’язання проблеми інвалідності”, Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів, затверджені Постановою Кабінету Міністрів від 22 лютого 1992 року.

Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи і підтверджується виданими цим органом довідкою та індивідуальною програмою реабілітації згідно зі ст.2 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 вересня 1991 року. У відповідності з вимогами ст.4 цього закону соціальний захист дітей-інвалідів з боку держави полягає в наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, у встановленні опіки або стороннього догляду, пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікаційного зв’язку до особливостей інвалідів. Порядок призначення і виплати допомоги по догляду за дитиною-інвалідом передбачається статтями 40-45 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року, Положенням про порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми від 11 березня 1993 року.

Правові норми та пільги передбачені державою для дітей-інвалідів законодавчими, нормативно-правовими актами. Це висвітлюють наступні положення.

Право на допомогу по догляду за дитиною-інвалідом має один з непрацюючих працездатних батьків, що здійснює постійний догляд за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16-річного віку. Право на одержання допомоги надається також особі, яка замінює батьків, усиновителю, опікуну та піклувальнику.

Навчання дітей-інвалідів здійснюється у нашій державі в загальних і спеціальних дошкільних і шкільних навчальних закладах. Обдаровані діти навчаються безоплатно у позашкільних закладах.

Для дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, які потребують опіки і стороннього догляду, органи управління освітою, за згодою батьків дітей або осіб, які їх замінюють, забезпечують навчання в загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах за відповідними навчальними програмами, у тому числі і в домашніх умовах.

Під час навчання пенсія і стипендія інваліду виплачується у повному розмірі.

Для неповнолітніх цієї категорії існують пільгові умови при користуванні спортивним інвентарем, відвідуванні культурно-видовищних заходів.

У відповідності до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства” від 3 лютого 2005 року діти-інваліди та інваліди з дитинства, які перебувають у реабілітаційних закладах, закладах та установах системи охорони здоров’я, системи праці та соціального захисту населення, мають право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними програмами.

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких: обидва батьки є інвалідами; один з батьків – інвалід, а інший – помер; одинока матір з числа інвалідів; батько-інвалід, який виховує дитину без матері.

З питання працевлаштування інвалідів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” від 3 травня 1995 року. Постановою Кабінет Міністрів затвердив Положення про робоче місце інваліда і про порядок його працевлаштування. Існує бронювання місць для таких дітей та надання права вільного працевлаштування.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової і медичної допомоги для дітей-інвалідів визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, включаючи автомобіль, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру безкоштовно або на пільгових умовах. Діти-інваліди, які не мають батьків і проживають у державних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальної допомоги на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть вести самостійний спосіб життя.

Захист прав дітей, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Дітям, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, держава забезпечує усебічну підтримку. У порядку, встановленому законодавством, їм гарантується першочергове і невідкладне відселення з небезпечної зони, надання кваліфікованої безоплатної медичної допомоги, пенсійного, соціального та іншого забезпечення, компенсацій за втрачене або пошкоджене майно та житло, вживаються заходи щодо сприяння возз’єднанню з членами сім’ї (ст.28 Закону України “Про охорону дитинства”