Відповідно до Закону України „Про авторське право і суміжні права” автору належать такі особисті (немайнові) права: а) вимагати визнання свого авторства; б) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; в) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; г) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. До майнових прав автора або іншої особи, яка має авторське право, належать: а) виключне право на використання твору, яке дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Це право передбачає можливість дозволяти або забороняти: відтворення творів; публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічну демонстрацію і публічний показ; розповсюдження творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат; імпорт примірників творів тощо.

З метою створення умов для вільного користування громадянами культурною спадщиною України держава, відповідно до ст. 4, 14 Закону України „Про охорону культурної спадщини”, заносить усі її об’єкти (археологічні, історичні, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва і ландшафтні) до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, визначає порядок здійснення права власності на об’єкти культурної спадщини, режим їх утримання та використання, надання їх у користування, їх консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації і ремонту, визначає заходи щодо охорони пам’яток, забороняє діяльність, яка створює їм загрозу, здійснює інші необхідні заходи.

РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина — це умови та засоби, принципи та норми, які за-безпечують здійснення, захист і охорону зазначених прав, є запо-рукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них з метою реалізації консти-туційних прав та свобод людини і громадянина.

Зазначені гарантії взаємообумовлені і взаємопов’язані, а тому складають відповідну систему і разом, у сукупності, забезпечують систему прав і свобод людини і громадянина. Водночас окремі гарантії є спеціальними і призначені для забезпечення реалізації тих чи інших прав та свобод людини і громадянина або їх груп.

Взагалі усі можливі гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загально-соціальні (загальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).[32; с 7]

До загально-соціальних гарантій слід віднести ідеологічні, політичні, економічні, соціальні, організаційні. Ті чи інші за-гальні гарантії завжди є пріоритетними у сфері реалізації відповідної групи прав людини і громадянина. Так, визначальними для реалізації політичних прав громадян є політичні й ідеологічні га-рантії, для реалізації економічних — ідеологічні і політичні, соціаль-них і екологічних — економічні, культурних — економічні і соціальні, особистих та інших — політичні й організаційні.

Загально-соціальні та юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших формально закріплена в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фак-тично виглядають як політико-правові, соціально-правові тощо.

До ідеологічних гарантій можна віднести побудову правової системи держави на основі ліберальної концепції прав людини, яка визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і багатоманітність, заборона визнання державою жодної ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілені у ст. ст. 8, 9, 11, 15 та інших Конституції України.

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе до-тримання її демократичних засад, фактична незмінність її консти-туційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе за-безпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Між тим, саме ці гарантії є визначальними. Адже неефектив-ний політичний (державний) лад гальмує розвиток економічних та інших відносин і, відтак, не дає можливості створити належні економічні, ідеологічні, соціальні та правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.[32; c 29 - 31]

Економічні гарантії знайшли своє відображення у ст. ст. 13, 41, 95 та інших Конституції України. Ними є ринкова еко-номіка, основу якої складають ліберальні відносини власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дійовою системою держав-ного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та тех-нологічна незалежність національної економіки від інших країн.

Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод лю-дини і громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту, на охорону здоров’я тощо). Реалізація деяких інших прав та свобод людини і громадянина (таких як свобода думки і слова, право на повагу до гідності, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя, таємниця листу-вання, свобода пересування, право на мирні збори, свобода асоціацій, право на підприємницьку діяльність тощо) не потребує чи майже не потребує матеріальних затрат з боку держави.[34; c.28 - 31]

Власне соціальними гарантіями слід визнати відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціаль-них верств населення та регіонів України, максимальна за-йнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними