заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, ст. 43 Основного закону:
Гарантує кожному а) рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б) право на належні, безпечні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату; г) право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення .
Зобов’язує державу: а) створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю; б) реалізовувати програми професійно – технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Забороняє використання: а) примусової праці (при цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна(невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан); б) праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.
Порівняно з законодавством колишнього СРСР право на працю у чинній Конституції України має дещо вужчий зміст: вона гарантує захист людині від безробіття, не покладає на державу обов’язок зробити все для того, щоб дати можливість своїм громадянам працювати і заробляти працею. Натомість чинна Конституція України містить норми, що закріплюють право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, забороняють використання примусової праці.
КЗпП України передбачає такі гарантії права громадян на працю: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконне звільнення та ін.
Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці тягне адміністративну та кримінальну відповідальність.
Певні економічні, правові та організаційні гарантії оплати праці працівників визначені Законом України „Про оплату праці”, та Кодексом Законів про Працю тощо. Вказані акти регулюють оплату праці тільки найманих працівників, праця яких зумовлена укладенням трудового договору. Оплата праці інших працівників визначається між роботодавцем і працівником.
Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено застосування примусової або обов’язкової праці тобто це означає , роботу або службу, що вимагається від будь – якої особи під загрозою якогось покарання, для котрої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Однак даний термін не вміщує роботу або службу, яка виконується на підставі закону, про військову службу, роботу, яка є частиною громадських обов’язків, роботу або службу, яка виконується внаслідок винесення вироку винесеного рішенням судового органу.[23; с 194]Як зазначалось у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя „ від 1 листопада 1996 р. № 9, заборона примусової праці передбачає, зокрема, заборону тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також примушування його до виконання роботи , не передбаченої трудовим договором.Право на безпечні та здорові умови праці включає право на профілактику і захист від професійних захворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у разі загрози для життя і здоров’я, на достатню інформацію про небезпечні для здоров’я виробничі фактори, а також на незалежну експертизу і контроль за додержанням законодавства про охорону праці.Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, які, зокрема, зобов’язані: впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові; забезпечувати санітарно – гігієнічні умови організації виробничих та інших процесів, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників; забезпечувати якість машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на людину; не вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя; систематично проводити інструктаж працівників з питань охорони праці; організовувати обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій; здійснювати передбачені законодавством спеціальні заходи щодо охорони праці жінок та неповнолітніх та ін.[24; с.393]Проте, стан економіки держави унеможливлює практичну реалізацію права на безпечні умови праці та їх гарантії: надзвичайно високий рівень зношеності фондів промисловості України створює загрозу не тільки звичайних нещасних випадків на виробництві, а й глобальних техногенних аварій та катастроф.Відповідно до Закону України “Про охорону праці” працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для людей які його оточують.За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.Право на страйк та його реалізація.Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працю-ють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (пред-ставник) ухиляється від примирних процедур або не вико-нує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудо-вою спору (конфлікту).Згідно із ст. 17 Закону страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприєм-ства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).Страйк застосовується як крайній