Магістерська робота - Економічні, соціальні та культурні права людини та громадян в Україні та їх гарантії
59

де зазначено, що кожен хто працює має право на відпочинок. У чинному законодавстві воно знайшло закріплення у ст. 2 КЗпП України. Законодавство про працю не дає визначення часу відпо-чинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпо-чинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовува-ти його на власний розсуд.[ 25 ;с 97]Законодавством встановлені наступні види часу відпо-чинку:— перерви протягом робочого дня (зміни);— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);— вихідні дні (щотижневий відпочинок);— святкові і неробочі дні;— відпустки.Перерва для відпочинку і хар-чування надається тривалістю не більше 2 годин. Така пере-рва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встанов-люється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість прий-мання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, по-рядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілко-вим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загаль-ної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчу-вання, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої пере-рви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підпри-ємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надаєть-ся 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівни-кам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графі-ком роботи підприємства, погодженим з профспілковим ко-мітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв’язку з необхідністю безперервного обслугову-вання населення, а також на навантажувально-розвантажу-вальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується влас-ником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюєть-ся режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відря-дження в установленому порядку надається інший день відпо-чинку.[26]Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні заборо-няється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в наступ-них виняткових випадках:1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псу-вання державного чи громадського майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбаче-них робіт, від негайного виконання яких залежить у подаль-шому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних навантажувально-розван-тажувальних робіт з метою запобігання або усунення про-стою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) влас-ника або уповноваженого ним органу.Робота у вихідний день компенсується за згодою працівни-ка і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошо-вій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок; що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не про-водиться:1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.Робота також не провадиться і в дні релігійних свят, такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються „неробочими”, чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населен-ня, закріпила це положення у законі. У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17