Положення ст. 21 Закону кореспондують зі ст. 4401 ЦК 1963 р., відповідно до якої моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Суд обгрунтовано поклав обов’язок з відшкодування моральної шкоди на Контору, оскільки відповідно до змісту гл. 40 ЦК 1963 р. відшкодування шкоди, заподіяної з вини працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, має здійснювати організація.

Зважаючи на такі обставини та керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Т. задовольнила, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2002 р. скасувала, залишивши в силі рішення Ватутінського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2001 р.

Рішення Конституційного Суду України

у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування)

№ 1-рп від 27.01.2004

ОКРЕМА ДУМКА

судді Конституційного Суду України Ткачука П.М. стосовно Рішення

Конституційного Суду України у справі за конституційним

зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань України у Кіровоградській області про офіційне

тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України

«Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від

нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності»

Керуючись статтею 64 Закону України «Про Конституційний Суд України», викладаю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон).

1. Конституційний Суд України, розглядаючи справу, дійшов висновку, що викладена в частині третій статті 34 Закону норма, яка передбачає обов’язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) відшкодовувати працівникам моральну (немайнову) шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, за своїм характером є спеціальною. Але специфіки цієї норми не дослідив, що й не дало можливості повно і всебічно її інтерпретувати.

Рішення Суду не містить аналізу механізму відшкодування моральної шкоди, викладеного в частині третій статті 34 Закону, а також відповідей на запитання, чому в цьому випадку відшкодування моральної шкоди обмежується в розмірі, тоді як Цивільний кодекс України такого обмеження не містить; що слід розуміти під умовами виробництва, які заподіяли моральну шкоду;

і, власне, як треба розуміти положення, що сама моральна шкода, заподіяна працівникові умовами виробництва, спричиняє втрату потерпілим професійної працездатності.

2. Граматичне тлумачення положень частини третьої статті 34 Закону дає підстави вважати, що в ній ідеться про страхування від випадків заподіяння моральної шкоди на виробництві, а відтак і встановлюється особливий страховий порядок відшкодування моральної шкоди та обмежений розмір страхових виплат.

Цей порядок передбачає звернення працівника до Фонду із відповідною заявою, де має бути викладений характер заподіяної йому моральної шкоди. Крім того, працівник повинен подати відповідний висновок медичних органів. У суді встановлюється лише сума страхової виплати. Суттєвою ознакою страхового порядку відшкодування моральної шкоди є те, що частиною третьою статті 34 Закону встановлено максимальний розмір страхової виплати за моральну шкоду – 200 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже, в даному випадку має місце не цивільно-правовий, а страховий порядок відшкодування моральної шкоди. Відшкодування цієї шкоди тут є не видом відповідальності, а соціальною виплатою.

3. Для правильного тлумачення положень частини третьої статті 34 Закону важливо з’ясувати, про яку моральну шкоду в них ідеться. Зазвичай моральна шкода виникає внаслідок порушення прав людини, каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, протиправної поведінки щодо особи чи її близьких родичів, приниження честі, гідності або ділової репутації (стаття 23 Цивільного кодексу України).

Цивільним законодавством встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, є результатом неправомірних дій чи бездіяльності і відшкодовується, за наявності вини, особою, яка її завдала, а в окремих випадках – іншими особами.

Згідно з частиною третьою статті 34 Закону моральна шкода для того, щоб вона підлягала відшкодуванню Фондом, також повинна бути наслідком дії умов виробництва. Але законодавець не став визначати, які саме фактори можуть бути причиною настання моральної шкоди на виробництві. Вважаючи, що їх може бути безліч, причину виникнення моральної шкоди він позначив терміном «умови виробництва», який є узагальнюючим і досить широким. Під цим терміном слід розуміти настання моральної шкоди як від ушкодження здоров’я (нещасного випадку, професійного захворювання), так і без ушкодження, до того