У виховно-трудових колоніях неповнолітні відбувають покарання до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а потім переводяться дор виправно-трудових колоній для дорослих. Однак для досягнення мети виправлення, закінчення навчання закон допускає залишення особи, яка досягла вісімнадцяти років, у виправно-трудовій колонії до досягнення двадцятирічного віку.

Щодо таких видів покарань, як виправні роботи, штраф, кримінальний закон прямо не передбачає будь-яких обмежень при призначенні їх неповнолітнім, однак вони випливають з суті цих покарань. Так, виправні роботи можуть бути застосовані лише до неповнолітніх, які досягли п"ятнадцятирічного віку, тому що саме з цього віку особа може бути прийнята на роботу.

Оскільки і виправні роботи, і штраф пов"язані з матеріальними обмеженнями, то можливість призначення цих покарань неповнолітнім обмежується випадками, коли неповнолітні мають самостійний заробіток або майно.

Омеження характеризують і такий вид покарання, як позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Вони випливають із змісту цього покарання. Оскільки неповнолітній вік пов"язаний переважно з процесом навчання, можливість займати певні посади або займатися певною діяльністю неповнолітнім - явище рідке і відноситься лише до старшого віку - сімнадцяти-вісімнадцяти років.

Без усяких обмежень до неповнолітніх може застосовуватись такий основний і найбіль м"який вид покарання, як громадська догана.

Що стосується додаткових покарань, то хоча закон не передбачає заборони на їх застосування до неповнолітніх, однак і тут такі обмеження випливають із суті покарання і специфіки віку неповнолітнього. Це стосується насамперед таких видів додаткових покарань, як позбавлення батькіцвських прав і позбавлення права займати певні посади або займатись певною діяльністю.

Призначення конфіскації майна неповнолітньому за законом є можливим, але практично вона не застосовується, оскільки неповнолітні лише у вийняткових випадках мають відповідне майно.

5. Особливості є і при призначенні кримінального покарання неповнолітнім. Вони визначаються насамперед тим, що щодо них на перше місце серед мети покарання висувається мета виправлення. Як неодноразово зазначав у своїх постановах Пленум Верховного Суду України, "суд при призначенні покарання зобов"язаний враховувати, що щодо неповнолітніх покарання в особливому ступені повинно бути підпорядковане меті виправлення".

Крім того, суд зобов"язаний ураховувати віколві особюливості неповнолдітніх і умови їх життя, виховання та навчання, вплив дорослих, наявність або відсутність батькеів, стан здоров"я та ін.

Урахування вікових особливостьей передбачає встановлення не тіцльки того, що особа досягла віку кримінальної відповідальності, а й з"ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей, притаманних неповунолітнім певного віку. У зв"язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності і покарання щодо тих неповнолітніх, які хоча й досягли віку відповідальності, однак відстають (не у зв"язку з психічним захворюванням) від того психічного розвитку, який є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовують з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.

6. Мжливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінити спрямованість у формуванні особи підлітків обумовлює й загальний напрямок у призначенні їм покарання - його пом"якшення.

Саме тому практика однозначно йде шляхом найбільш частого застосування до неповнолітніх таких пільгових інститутів, як призначення більш м"якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44), умовного засудження (ст. 45), відстрочення виконання вироку (ст. 46), звільнення від кримінальної відповідальності і покарання (ст. 50 КК).

Цим також обумовлено, що позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання, що застосовується до неповнолітніх, може призначатися лише тоді, коли встановлено, що іншим видам покараннч досягти мети покарання неможливо. Незалежно від тяжкості злочину і небезпечності особи, кількісті судимостей до позбавлення волі неповнолітній не може бути визнаний особливо небезпечним рецидивістом з усіма суворими кримінально-правовими наслідками, що випливають з цього. Більш того, жодна судимість за злочин, вчинений у неповнолітньому віці, не може ураховуватись для визнання особи особливо небезпечним рецидивістом при вчиненні злочинів вже в повнолітньому віці (ст. 26 КК).

Певні особливості мають місце і в урахуванні обставин, що пом"якшують і обтяжують відповідальність: усі пом"якшуючі обставини, як передбачені законом, так і не передбачені ним, обов"язково ураховуються судами при призначенні покарання неповнолітнім. Обтяжуючі ж обставини можуть і не враховуватись. Так, вчинення злочину з використанням підлеглого чи іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин (п. 3 ст. 41 КК), а також підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині (п. 7 ст. 41 КК) розраховані лише на призначення покарання повнолітнім особам. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин (п. 1 ст. 41 КК), і вчинення злочину особою, яка перебувала в стані сп"яніння (п. 11 ст. 41 КК), урхування яких закон передає на розсуд суду, значно більшою мірою, ніж при призначенні покарання дорослим, не ураховуються судом як обтяжуючі обставини при вчиненні злочину неповнолітнім.

3. Особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання

1. Стаття 53 КК прямо передбачає деякі особливості умовно-дострокового звільнення осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, і заміни їм покарання більш м"яким. Ці особливості стосуються підстави і правових умов умовно-дострокового звільнення цих осіб і заміни їм покарання більш м"яким.

2. Відповідно до цієї статті підставою умовно-дострокового звільнення і заміни покарання більш м"яким щодо осіб,