служить впевненість у тім, що враховане все необхідне при встановленні змісту правової норми і що встановлено справжній зміст правової норми. Однак інтерпретатор часом зіштовхується із ситуаціями, у яких норму варто розуміти в більш вузькому чи більш широкому змісті, чим це здається на перший погляд з тексту закону. “Кожен закон із граматичної точки зору являє собою пропозиція, тобто думка, виражену словами. Однак лад пропозиції не завжди відповідає ладу висловлюваних суджень. Законодавець ... хотів сказати більш того, що чи сказав, навпаки, він сказав більш того, що хотів. Цю невідповідність можна в якомусь ступені усунути, ґрунтуючись на способах (чи в сукупності з ними) тлумачення, шляхом так званих буквальних (адекватних), розширювальних (поширювальних) і обмежувальних тлумачень правових норм. Цей шлях ще називають “Тлумаченням по обсязі”
Результати тлумачення можуть бути різні в залежності від співвідношення “духу” і “букви”, від співвідношення обсягів, займаних першим чи другої і розрізняють види тлумачення права.
Буквальне тлумачення - це коли зміст тлумаченої норми права (“дух”) цілком з текстом джерела права (“буквою”)[12.345c.]. “Результати такого тлумачення цілком адекватні словесній формі правового явища”. Зокрема, гарний закон простий і зрозумілий, а це буває при відсутності необхідності шукати “підвідні камені”.
Якщо в результаті з'ясування виявляється, що діюче зміст норми трохи ширше її текстуального вираження, то тлумачення буде поширювальним. Наприклад, у цивільному праві є термін “утрата”, зміст якого значно ширше, ніж буквальне значення слова, а саме: як загибель, руйнування, а також всі інші випадки припинення існування предмета.
Обмежувальне тлумачення застосовується тоді, коли розкрите зміст норми в результаті тлумачення є більш вузьким, чим її буквальний текст.[9. 223c.] Наприклад, як підставу звільнення від відповідальності особи, що займається підприємницькою діяльністю, за чи невиконання неналежне виконання зобов'язання в Цивільному кодексі України указується на “нездоланну силу”. Це вираження повинно розумітися в більш вузькому змісті, тобто “нездоланне” не в психологічному, моральному чи навіть у соціальному значенні, а тільки в значенні неповоротності, стихійно природної невідворотності настання шкідливих наслідків, що в умовах нормальної життєдіяльності сучасного суспільства неможливо запобігти.
Поширювальне й обмежувальне тлумачення не впливають на зміст норми і не порушують її непогрішності, а тільки виявляють дійсний зміст юридичної норми, зміст “букви”.
Тлумачення - роз'яснення правових норм.
“Роз'яснення норм права - це вказівки чи рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм”. Результати інтелектуально-вольової діяльності об’єктивізують у виді акта роз'яснення, а від суб'єкта і форми тлумачення буде залежати значимість такого роз'яснення, його юридична обов'язковість.
Акт тлумачення - це акт, що роз'ясняє як варто розуміти і застосовувати на практиці які-небудь правові норми.[6. 455c.] У залежності від приведених вище обставин ці акти тлумачення поділяють на два основних види:
- офіційне тлумачення;
- неофіційне тлумачення;
Офіційне тлумачення (легальне) норм права, є акт роз'яснення правової норми, що виходить державно-владного органа й обов'язковий для всіх суб'єктів, відносини між який регулюються нормою, що роз'ясняється.[3. 267c.]
В Україні офіційним тлумаченням права займаються:
- вищі представницькі органи;
- Верховна Рада;
- окремі міністерства;
- державні комітети;
- Вищий суд України;
- генеральний прокурор України;
- Вищий арбітражний суд України;
- Кабінет Міністрів України.
Виділяють дві основних ознаки актів офіційного тлумачення:
- приналежність його уповноваженим органам;
- юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в роз'ясненні.
Крім того, офіційне тлумачення характеризується ще і формою, порядком здійснення.
Форма в основному представляється в письмовому виді (тобто як нормативний документ), у той же час відомі випадки усного тлумачення. До цього відноситься роз'яснення прав і обов'язків учасникам карного чи цивільного процесу з боку суду. Аналогічне за значенням має усне тлумачення, здійснюване посадовими особами під час прийому відвідувачів по юридичних питаннях (прийом громадян працівниками суду, прокуратури).
Поняття право пояснювального процесу (у рамках якого і формується акт тлумачення) містить у собі порядок здійснення офіційного тлумачення.[2. 233c.] Причому цей порядок багато в чому визначає правопояснювальний процес. “Правовопояснювальний процес як сукупність визначених стадій формулювання офіційного роз'яснення розкриває питання про причини і порядок видання акта тлумачення, особливостях його регулюючого впливу на суспільні відносини.”.
Офіційне тлумачення поділяється за принципом юридичних наслідків на нормативне і казуальне.
Офіційне тлумачення характеризується загальобов'язковістю для всіх осіб і органів, що роблять тлумачення, і поширюється на усі випадки, передбачені тлумаченої нормою, забезпечуючи тим самим однаковість і правильне проведення в життя її вимог.[15. 348c.] (Наприклад, “Постанови пленуму Верховного Суду України”). У загальному нормативному тлумаченню піддаються акти, що з погляду компетентного органа мають потребу в додатковому роз'ясненні в силу утруднень, що виявилися, неправильної чи суперечливої практики їхнього чи застосування в силу інших причин (роз'яснення звичайно зв'язані з аналізом значного числа справ відповідних категорій). Нормативні роз'яснення цілком повторюють долю тлумачного акта.
Різновидом офіційного нормативного тлумачення є аутенічне, що представляє собою роз'яснення норми органом раніше що установили. Воно логічно випливає з компетенції органа, що видає норми права , і може застосовуватися неодноразово.
Щодо того, чи вважати не вважати аутенічне тлумачення нормативним актом....
У радянській літературі був розповсюджений погляд на аутенічне тлумачення, як на інтерпретаційні акти діючого законодавства. Крім цього погляду існував і такий, що аутенічні акти є акти нормо творення, а не тлумачення.
У сучасних працях говориться про те, що більш правильно розглядати аутенічні акти як акти тлумачення. Це підтверджується тим, що тлумачена норма існує в якості основний поряд з інтерпретаційним актом, що носить лише допоміжний характер. Іншим різновидом нормативного тлумачення вважають роз'яснення норми особливими органами