а) за злочини настає кримінальна відповідальність, за про-ступки — адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова;

б) за злочини міру кримінального покарання (позбавлення волі, виправні роботи та ін.) визначає суд, а за проступки міру покарання визначає не тільки суд, а й інші органи держави, посадові особи і громадські організації;

в) покарання за злочини більш суворі, ніж за проступки;

г) найістотніша відміна злочинів від інших правопору-шень — у характері і ступені їхньої суспільної небезпечності. За характером і ступенем суспільної небезпечності злочини відрізняються, як правило, посяганням на більш важливі об'єкти, заподіянням більш значної шкоди суспільним відносинам, ніж проступки.

На підвищений ступінь суспільної небезпечності злочинів порівняно з проступками впливають об'єктивні і суб'єктивні ознаки: розмір заподіяної шкоди, спосіб, місце, час, наслідки вчиненого діяння, форма вини, мотив і мета.

Порушення правил безпеки руху і експлуатації автотран-спорту тягне за загальним правилом адміністративну або дис-циплінарну відповідальність, але якщо таке порушення супро-водилося завданням потерпілому тілесних пошкоджень, на-станням смерті чи призвело до великої матеріальної шкоди, то підвищена суспільна небезпечність перетворює його в злочин, передбачений ст. 215 КК.

Знищення особистого майна громадян є злочином за умо-ви, якщо воно вчинене навмисно (ст. 145 КК). Необережне зни-щення такого майна розглядається як цивільно-правове пра-вопорушення.

Міри кримінального покарання встановлюються тільки кримінальними законами, які приймає Верховна Рада Ук-раїни, а адміністративна і дисциплінарна відповідальність ре-гулюється як законами, так і підзаконними актами.

Розділ 2. Склад правопорушення та характеристика його елементів.

В боротьбі зі злочинністю найважливіше досягти ефек-тивності цієї боротьби і не допустити порушення закону. То-му саме головне в притягненні до уголовної відповідальнос-ті — мати для цього законні підстави і дотримуватись уго-ловного закону.

Згідно зі ст.З КК України до уголовної відповідальності мо-же бути притягнута лише та особа, яка винна у вчиненні злочи-ну, передбаченого законом суспільне небезпечного діяння.

У цьому законоположенні є визначені уголовним законом підстави уголовної відповідальності: уголовній відповідаль-ності підлягає лише особа, яка винна у скоєнні злочину.

Але як це визначити? Як встановити, що саме ця певна особа вчинила злочин? Чим і як виміряти чи виважити її дії?

Для цього в уголовному законі встановлюються, визна-чаються чіткі, певні ознаки суспільне небезпечних дій, які вчинила особа, і сукупність яких утворює підстави уголов-ної відповідальності.

Вся сукупність встановлених уголовним законом ознак, які характеризують суспільне небезпечне діяння як злочин, називається складом злочину.

Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише уго-ловним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків пря-мо і безпосередньо визначених уголовним законом в так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, в ст.148 КК — заборонені види підприємницької діяльнос-ті визначаються в постановах Уряду, в ст.215 КК — пра-вила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).

2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановле-них уголовним законом ознак, тобто склад злочину мо-же бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність оз-нак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину — це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи від-сутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбаче-них законом для цього певного злочину, стверджує відсут-ність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Якщо встановлено і доведено, доказано, що скоєне міс-тить 99, 99% встановлених законом ознак якогось злочину, то це безперечно свідчить про те, що такого складу злочину в діях особи, яка вчинила такі дії, немає.

Склад злочину — це тільки 100% встановлених законом оз-нак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати, що дії особи містять встановлений уголовним законом склад злочину.

Найчастіше порушується уголовний закон тоді, коли непев-но і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в ді-ях особи складу злочину. Безпідставно, наприклад, було при-тягнуто до уголовної відповідальності Ц. за ч.З ст.154 КК (за спекуляцію в особливо великих розмірах). Протягом двох ро-ків Ц. купив у громадян і перепродав через комісійні магазини два автомобілі ВАЗ, одержавши при цьому певну наживу.

Президія обласного суду, розглянувши справу Ц., зазна-чила, що відповідно до ст.7 КК злочином визнаються дії, які заподіяли шкоду конкретним суспільним відносинам. Об'єктом спекуляції є відносини, що забезпечують нормаль-ну діяльність державних або кооперативних організацій тор-гівлі товарами за встановленими цінами, а тим самим — і до-держання матеріальних інтересів покупців. У справі Ц. до-ведено, що він купував автомашини не в системі державної або кооперативної торгівлі, а у громадян за договірними ці-нами, з оформленням угод через комісійні магазини. За та-ких обставин ні державній чи кооперативній торгівлі, ні по-купцям шкоди не заподіяно. Згідно з законом відповідаль-ність за спекуляцію можлива лише за наявності попередньої скупки з метою наживи товарів, на які встановлено держав-ні роздрібні ціни, на підприємствах торгівлі та в інших ор-ганізаціях, що реалізують товари населенню. Суд визнав, що Ц. купував автомобілі для власного користування, причому обидва вони мали дефекти, які було усунуто після ремонту. Як власник автомобілів відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу України він мав право розпорядитися ними на свій розсуд. Отже, купівля підсудним у громадян автомобілів та наступний їх продаж за завищеною порівняно з купівельною ціною не містять складу злочину, передбаченого ч.З ст.154 КК