В подальшому погляди Безелера і Гірке знайшли своє відображення в працях французьких цивілістів Р. Саллейля і П. Мішу. Основною заслугою Саллейля являється спроба звільнення теорії від деякої біологізації, в результаті чого його „реалістична концепція” стала найбільш повно і глибоко опрацьованою доктриною реалістичного напрямку. Саме його працям ми зобов’язані розумінням того, як ті чи інші теоретичні уявлення про юридичні особи впливають на практику розробки і застосування відповідного законодавства.

Необхідно зазначити, що обидва вказані автори виходять із визнання реальності юридичної особи як людського колективу, який має волю й інтерес, що є відмінні від воль й інтересів індивідів, які його складають. Однак, на відміну від Мішу, який підкреслює момент інтересу, Салейль акцентує увагу на значенні цілі для юридичної особи. В силу єдності цілі колективна воля становиться чимось відмінним від індивідуальних воль, хоча й походить від них.

Враховуючи настільки бурхливий розвиток вчень про сутність юридичних осіб в західній цивілістичній науці, вітчизняні юристи не могли не приділити уваги цьому правовому інституту. В радянський період в XX ст. було розроблено цілий масив концепцій, які заклали основи сучасного розуміння проблеми юридичних осіб і організаційно-правових форм. Не дивлячись на те, що радянські вчені концентрували свою увагу переважно на юридичні особи науковою і методичною цінністю і сьогодні.

Найбільш прогресивними й значними серед представлених в той час концепцій, які виходили із того, що юридична особа – це реально існуюче явище, яке володіє людським субстратом, являються „теорія колективу”, „теорія держави” і „теорія директора”.

„Теорія колективу”, розроблена академіком А. Венедиктовим, виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи являється колектив працівників і службовців, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу.

„Теорія держави”, висунута С. Асканазієм, обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

„Теорія директора”, представлена в працях Ю. Толстого і розвинута в роботах В. Грибанова, виходила з того, що оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього вона отримує права і обов’язки, то саме директор уповноважений діяти від імені організації в сфері цивільного обороту, керувати і представляти собою сутність („людський субстрат”) юридичної особи.

Необхідно відмітити, що в теорії радянського цивільного права існували також і інші доктрини. Так, в „теорії персоніфікованої (цільової) власності” С. Ландкофа обґрунтовано думку про те, що головною функцією юридичної особи являється об’єднання різноманітних власностей в єдиний комплекс і управління ним, а в „теорії соціальної реальності”, розробленої Д. Генкіним і Б. Черепахіним, юридична особа розглядається в якості „соціальної реальності”, наділеної певною власністю для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних задач держави і суспільства. Слід відмітити, що на прикладі теорії С. Ландкофа можна спостерігати, як з плином часу фікційна теорія „персоніфікованої цілі” А. фон Брінца перетворилась в суто реалістичну, не втративши при цьому своєї назви.

Велике значення в середині XX ст. отримали також наукові концепції О.Красавчикова („теорія соціальних зв’язків”), погляди якого в сучасних умовах підтримує Я. Шевченко, А. („теорія організації”), Б. Пугинський („теорія правових засобів”).

На сьогоднішній день генезис економічних відносин, зміни ринкового середовища призводять до виникнення нових видів організаційно-правових форм існування юридичних осіб, які в свою чергу, тягнуть розширення і збагачення старих, а також появу нових доктрин в цій сфері.

В сучасних умовах у зв’язку з популярністю і розповсюдженістю в сфері підприємницької діяльності господарських товариств, а також з постійною динамікою їх організаційно-правових форм особливу актуальність отримує теорія інтересу. Господарські товариства створюються і діють в інтересах багатьох осіб, а саме засновників і учасників, контрагентів, споживачів, найманих працівників, держави, тобто мова в даному випадку йде про так званий інтерес товариства. Враховуючи той факт, що саме засновники можуть визначати ціль і види діяльності юридичної особи, а звідси і об’єм її правосуб’єктності не можна не звернути увагу на те, що саме засновники прагнуть створити організацію, яка була б самостійним суб’єктом права. Коли ж такий суб’єкт виникає, то інтереси засновників починають носити другорядний характер і на перший план виходять інтереси створеної юридичної особи.

У відношенні сутності такої організаційно-правової форми юридичної особи, як акціонерне товариство (далі – АТ), на сьогоднішній день прийнято говорити про так названу „недоговірну” теорію, яка являється своєрідним сучасним втілення розробленої ще в XIX ст. французькими вченими Дома і Потьє договірної теорії. В даному випадку мова йде про пояснення сутності АТ з точки зору лежачого в його основі установчого договору. Сутність акціонерного товариства – це, по суті, теорія керуючих, яка являється модифікацією „органічної теорії”, оскільки саме в АТ основні функції по прийнятті рішень зосереджені в руках керуючи, а акціонерам залишається право голосу тільки в стратегічних питаннях.

Таким чином, як можна побачити із вищевикладеного, розвиток і подальше вдосконалення настільки складного й важливого інституту, як юридична особа, навряд чи можливе було б без його серйозних наукових досліджень, які велись на протязі всієї