Аналізуючи питання про правосуб’єктність юридичних осіб, варто звернути увагу на той факт, що держава сама досить часто діє як суб’єкт міжнародного приватного права. Наприклад, Україна може бути стороною в угоді, предметом якої є іноземне інвестування, оренда майна за кордоном. Вона може бути учасником спільного підприємства, створеного за кордоном, спадкоємицею майна, що знаходиться в іноземній державі. У цьому разі Україна діє як юридична особа. Її представляють, наприклад, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Правосуб’єктність юридичної особи охоплює її правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. За законодавством та доктриною багатьох держав зміст понять право- та дієздатності юридичної особи збігається. Тому часто щодо юридичної особи використовують термін „правоздатність”.

Юридичні особи України в іноземній державі діють на підставі витягу з реєстру та установчих (засновницьких) документів, перекладених іноземною мовою (переклад засвідчується у порядку, передбаченому законодавством України) й часто легалізованих у випадках, встановлених законодавством держав або міжнародними договорами.

Юридичні особи України мають право діяти за межами України відповідно до її законодавства, статутних завдань, законодавства іноземної держави й міжнародних угод. Законодавство України є джерелом встановлення змісту особистого статусу юридичної особи (порядок її створення та припинення, поширення на неї певного виду правового режиму, визначення обсягу правоздатності тощо). Це законодавство визначає види діяльності юридичної особи України за кордоном (наприклад, експорт та імпорт товарів, капіталів робочої сили, наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інші кооперації; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції з цінними паперами). Цей перелік невичерпний. Однак види діяльності, що проводяться юридичними особами України за кордоном, не повинні бути заборонені законодавством України та іноземної держави. Юридичні особи України діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто відповідають тільки за свою діяльність і не відповідають за дії інших суб’єктів права України, зокрема, держави як суб’єкта цивільних відносин.

Установчими документами, наприклад, статутом, визначаються права й обов’язки юридичної особи з моменту реєстрації, у тому числі її спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть здійснювати свою діяльність за межами України тільки у сферах, визначених статутом. Тобто суб’єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані виключно на виконання статутних завдань.

У випадку порушення законодавства України чи положень установчих документів до вказаних суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. Юридичні особи України, здійснюючи свою правосуб’єктність за її межами та до яких застосовані спеціальні санкції, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб’юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Припиняти діяльність юридичної особи, що проводиться за межами України, у разі порушення статутних завдань чи законодавства України можуть уповноважені на це органи. Наприклад, якщо релігійна організація поєднує обрядову чи проповідницьку діяльність з посяганням на життя, здоров’я, свободу та гідність особи, суд України може припинити діяльність такої юридичної особи.

Оскільки межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном вивчає і іноземне законодавство, то воно, зокрема, може детально регламентувати питання допуску юридичних осіб на власну територію, визначати сфери та умови її діяльності. Наприклад, „ відповідно до § 3 Комерційного кодексу Чехії іноземній особі чи її організаційному підрозділу дозволяється займатися підприємництвом у Чеській Республіці з дня її запису до торговельного реєстру, де зазначається обсяг предмета підприємництва. Заява про запис подається юридичною особою України” №.

Межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). Як правило, іноземне законодавство передбачає для юридичних осіб національний режим здійснення їх прав та виконання обов’язків. Так, юридичні особи України на території Чеської Республіки можуть займатися підприємництвом на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й чеські особи, якщо тільки закон не передбачає іншого. Водночас внутрішній порядок і відповідальність членів чи компаньйонів за своїми зобов’язаннями визначається законодавством держави — місця створення юридичної особи (тобто законодавством України).

Непересічне значення для встановлення меж правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном мають міжнародні угоди. Зокрема, у них можуть міститися колізійні прив’язки, які допомагають визначити правоздатність осіб. Численні міжнародні двохсторонні договори за участю України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та/чи кримінальних справах містять положення, за якими правоздатність юридичної особи визначається за

_________________________________

№ Г.Фединяк „Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України, 2003р., № 12, с.127.

законодавством договірної держави, на території якої вона заснована. Проте такі колізійні норми є не в усіх міжнародних двосторонніх договорах.

Норми про надання суб’єктам права певного виду режиму для здійснення їхніх прав та обов’язків можуть містити міжнародні угоди про економічне, торговельне, інвестиційне та інші види співробітництва. Це, переважно, національний чи недискримінаційний режим, і рідше режим найбільшого сприяння. Так, „у міжнародних двохсторонніх угодах,