Слід врахувати і таку обставину: для того щоб записане у ст. З Конституції України положення відносно статусу людини в суспільстві і державі стало реальністю, необхідна сила, яка б забезпечувала права і свободи людини. Такою силою завжди була і є влада. Отже, друга складова конституційного права має включати суспільні відносини, що вини-кають з приводу та у зв'язку з закріпленням у Конституції влади, а також у процесі її організації і здійснення.

Проте предмет конституційного права не охоплює пов-ністю згадані відносини. Зокрема, до обсягу конституційно-правового регулювання включаються так звані соціально-по-літичні відносини владарювання, які уособлюють соціальні передумови змісту політики, її взаємозв'язок з економічними і соціальними основами суспільства і які регулювалися нормами радянських конституцій і визначали змістовні ха-рактеристики, на жаль, не всієї влади, а лише державної. Ці відносини звичайно не регулювалися безпосередньо консти-туційним правом і перебували у сфері реальної державно-по-літичної діяльності. В результаті у колишніх радянських кон-ституціях існував фактор фіктивності ряду найважливіших конституційних положень, які визначали засади влади.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су-спільних відносин, які регулюються нормами конституційно-го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части-на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер-шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер-жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав-чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме-жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо-ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово-го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло-му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере-лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен-ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор-ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника-ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ-них форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су-веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно-го життя, приватним і державним секторами економіки тощо.

Виконання цих завдань можливо на основі організації і здійснення державної влади на демократичних засадах її по-ділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади повинні здійсню-вати свої повноваження у встановлених Конституцією ме-жах, відповідно до законів України, на підставі принципу верховенства права (статті 6 і 8 Конституції).

Нарешті, до предмета конституційно-правового регулю-вання належать суспільні відносини з приводу визнання і га-рантування Україною місцевого самоврядування (ст. 7 Кон-ституції України).

Слова "безпосередньо" і "через", досить вдало введені в Основний Закон України, дають можливість з'ясувати обсяг суспільних відносин, які регулюються нормами Конституції на даному етапі розвитку Української держави.

Внаслідок того, що Україна перебуває ще на етапі розбу-дови державності, народне волевиявлення здійснюється у досить обмежених формах безпосередньої демократії — ви-борів та референдумів. Установчу і особливо контрольну функції, на жаль, не регламентовано конституційними нор-мами.

У принципі народне волевиявлення ніколи не може бути за обсягом повним, оскільки слід враховувати вік людини, недієздатність певних осіб, відбуття покарання за вчинення злочину тощо.

Найбільший обсяг суспільних відносин регулюють орга-ни державної влади, що пояснюється труднощами перехідно-го періоду розбудови держави на сучасному етапі її розвитку.

Норми конституційного права регулюють також комп-лекс суспільних відносин, які визначають основні засади суспільного, політичного, економічного ладу і включають як організаційно-політичні, так і соціально-економічні відно-сини.

У процесі висвітлення змісту соціально-політичних відно-син, які безпосередньо впливають на складові предмета кон-ституційно-правового регулювання, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у самій сфері дер-жавної владності, яка виявляється у процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своє-рідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають змогу говорити про їх особливості.

Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасни-ком) переважної більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владування. Будучи "одягнені" у правову форму, вони набувають якості консти-туційно-правових відносин.

Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини владування поділя-ються на дві групи. Перша група — це відносини, які ви-никають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. По-перше, ці відносини взаємозумовлені, а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владування. Друга група відносин виходить з на-явності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і осо-би з приводу користування взаємними юридичними можли-востями, які звичайно виявляються у конструкціях грома-дянства і конституційних політичних правах і свободах громадян.