Законник відображає багатовіковий досвід юридичної думки і практики, у ньому помітний вплив давніх законів Шумеру й Аккади. Він складаєть з трьох частин: вступу, переліку статтей і заключення. Дотримуючись традиції, Хаммурапі проголошує себе поборником Справедливості, Істини, Милосердя. В ту епоху ці терміни, ймовірно, означали законність і правопорядок.

Законник - пам"ятка рабовласницького права, однак він не скасовував дій звичайного права. Його норми закріплюють судову і договірну практику, що склалася. Можна припустити, що звичайне право охоплювало ширшу мферу правових відносин.

Важливе значення мали статті, присвячені власності. Земля як об"єкт власності була двох видів: державна (царська чи храмова) і общинна. Особливий правовий статус мали наділи землі воїнам за службу - майно ("ільк"), яке вважалося основним володінням ццільвого призначення. Царські чиновники, включаючи тамкарів, також отримували земельні наділи.

Земля, вода вважались власністю царя чи общини. Порядок користування общинною землею й водою визначався органами управління. У законнику немає детальних вказівок щодо порядку користування цими землями, її відчуження і продажу. Вилучення земельних ділянок у общини за загальним правилом вважалося прерогативою царя.

В Стародавньому Шумері продаж чи передача нерухомого майна, рабів, особливо цінних речей супроводжувалося ритуалом. Відчуження земельної ділянки за межі общини практично не допускалася. Цю заборону обходили фіктивним всиновленням нового власника або "прийом в брати". Закони Ешнуни надавали переважне право викупу прданого будинку й земельної ділянки попередньому власнику. Все це свідчило про нерозвиненість товарно-грошових відносин, перешкоджало розвиткові приватної власності на землю.

Закони Хаммурапі запровадили нові правила розпорядження землею. Вони певною мірою захищали селянина-общинника, який потрапив у кабулу до лихваря, від погашення боргу шляхом передачі позичкодавцю поля чи саду з очікуаваним урожаєм. Окрема стаття рятувала боржника-селянина від втрати на випадок неврожаю.

У законнику відображені інтереси общини, охорони її орного поля, системи зрошення. Закон захищав землероба, орендаря поля від лихваря, якщо врожай пропадав через стихійне лихо. Штраф з винного в загибелі сусідового поля через неохайне ставлення до плотини, каналу стягувався не в царську скарбницю, а на користь потерпілого. Закон забороняв спекулятивні угоди з полем, садом і житлом общинника, переслідував тих, хто з якихось міркувань не обробляв свій польовий наділ, що наносило збиток общинному господарству. Таким чином, законник охороняв общину, перед усім селян-землеробів, від свавілля лихварів та крамарів. Однак консераватизм общини з точки зору історичної перспективи затруднював соціально-економічний розвиток стародавньосхідного суспільства, прогресивний шлях якого передбачав створення і зміцнення приватновласницького господарства (латифундії й вілли), але в країнах Стародавнього Сходу для цього тоді ще не ссклалисся умови.

Закон оберігав власника від недобросовісного покупця. Позови щодо угод з нерухомою власністю під час розгляду в суді, крім показань свідків, мали забезпечуватися письмовими документами, що було вигідно заможним громадянам.

За часів Хаммурапі у Вавилоні товарно-грошові відносини досягли вищого рівня, ніж у Стародавньому Шумері. Община переживала кризу. Згідно з законом вона мала право вільно розпоряджатися своєю нерухомістю: продавати, віддавати в заставу, міняти здавати в оренду, передавати у спадок. Аби розпоряджатися нерухомістю, общинникуне треба було згоди з боку общини. Однак якщо людина покидала общину, переривала зв"язок з нею, то втрачала право на свою земельну ділянку. Така санкція загрожувала тим, хто не виконував свої обов"язки землекористувача, тобто нге брав участі у виконанні трудових повинностей, особливо під час будівництва і ремонту іригаційних споруд.

Царські землі мали свій статут, з них виділялися ділянки воїнам, чиновникам за службу. Крім того, існували храмові землі.

Власність охоронялась не лише позовами, а й кримінальними санкціями. Закони Хаммурапі особливо жорстоко карали тих, хто зазіхав на власність палацу, храму. Винний карався смертю разом із переховувачам краденого. Таке саме покарання загрожувало тому, хто переховував у свому будинку чужого раба. Крадіжка тварин, що належали палацу й храму, каралася штрафом в 30-кратному розмірі їх вартості. Якщо винний не міг сплатити такий штраф, його страчували.

Згідно з положеннями законника, навіть цар та його чиновники не могли втручатися в земельністосунки общини, розпоряжатися його нерухомим майном. У законнику немає статей, які б уповноважували царських чиновників давати общинникам вказівки, коли та що сіяти, коли збирати врожай, скільки тримати худоби, чим її годувати, за якою ціною збувати продукцію сільського господарства.

3. Правове становище населення

Законник Хаммурапі дає можливість уявити суспільну структуру, класовий характер Стародавньвавилонської дежави, правове становище населення. Суспільство складається з двох основних класів: рабовласників і рабів. Невільниками були полонені, але було й боргове рабство, яке обмежувалося трьома роками.

До панівного стану (авілум) належали цар, його наближені, верхівка знаті, жерці воєнначальники, тамкари та інші чиновники, старости, члени ради старійшин в общинах, начальники кварталів у містах.

Авілум ("син чоловіка"), - повноправна людина, охороні його життя, здоров"я, захистові його майнових інтересів присвячена значна частина законника. Общинники землероби були основними виробниками матеріальних благ.

До пригніченого класу відносилися раби, рядові общинники, мушкенуми. Осстанні - це бідняки що перебували на службі у царя, держави, від яких вони отримували засоби виробництва і житло.

Мушкенум ("той, хто падає долілиць") - вільна людина - мав деякі права, але тільки доти, поки перебував на державній службі і виконував свої обов"язки. Законник ставить мушкенума в принижене становище порівняно з авілумом у питаннях охорони життя, захисту майна тощо. Авілум за тілесні пошкоджєення, нанесені іншому авілуму, відповідав за ознакою таліона (рівне за рівне).