Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік- авілум, покидаючи її повинен був виділити половину свого майна на виховання дітей. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів аліментних зобов"язань.

Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив її засобів існування. Проте якщо він повертався, дружина була зобов"язана повернутис до нього, а діти "повинні були йти за своїми батьками". Якщо чоловік- авілум кидав свою сім"ю і втікав зі свого поселення, а потім повертався, його дружина не зобов"язана була повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, ящо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла. Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни, на ті часи сума значна. При бездітній сім"ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але він не міг цього зробити, якщо жінка привела рабиню яка народить йому дітей.

Закон детально визначав закон подружжя, їхні права на спадщину тощо. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена. У випадку тяжкої хвороби дружини чоловік міг взяти другу жінку. Чоловік міг вигнати дружину, якщо вона руйнувала сім"ю, принижувала гідність чоловіка. У цьому випадку посаг їй не повертався. Якщо чоловік таку дружину не прогонив, вона ставала рабинею а він одружувався на іншій жінці. Отож розлучення для чоловіка було можливе в будь який час.

Водночас закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жінки. Дружина авілума мала право розпоряжатися своїм посагом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала досить широку цивільну дієздатність. Закон певною мірою охороняв її честь і гідність. Якщо авілум безпідставно звинувачував чужу дружину в аморальній поведінці, звів наклеп на неї і "простер палець", то його належало поставити перед суддями і поголити йому скроні. Згвалтування чужої дружини або дівчини, яка мешкає в батьковому будинку каралося смертю.

Якщо чоловік звинувачував свою дружину в перелюбстві але цей факт не був доведений, дружина, давши клятву щодо своєї невинності, могла повернутися в дім батька. Як інший доказ своєї невинності дружина могла піддати себе ордалії, проте вона вважалася винною.

Дружину належало втопити в річці, якщо вона тоді, коли її чоловік перебував у полоні, вела себе аморально і "ввійшла в будинок іншого" або "була схоплена лежачою з іншим мужчиною". За вбивство чоловіка дружину сажали на палю. Її могли засудити до смертної кари якщо вона, маючи дітей від першого шлюбу, без дозволу суду вийшла заміж вдруге.

Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно їз законами шумерів. Дівчина могла з"являтися на вулиці та в громадських місцях лише в супроводі двох родичів, інакше вона вважалася розпусницею і випадку її згвалтування винний міг бути звільнений від відповідальності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на становище блудниці, що не вважалося ганебним чи соромним.

У превелейованому стані перебували жриці при храмі. Однак високе становище там посідали дочки високопоставлених батьків. Права жриці та інших служниць богині кохання Іштар у сфері майнових відносин мало в чім вірізнялися від прав авілумів.

Законник закріплював майже необмежену владу батька сімейства над дітьми. Він міг продати своїх дітей в рабство, віддати в боргову кабалу, передати дочку храму. Якщо син ударив батька, йому відрубували пальці. Якщо названий син зрікався своїх батьків, які його виховали, й ому відрізували язика. Батько міг позбавити сина спадщини, попередньо одержавши санкцію суду.

Можливо, що звичаї і традиції шумерів, аккадців, аморитів та інших народів, не зафіксовані в законнику Хаммурапі, мали інші установлення в галузі шлюбно-сімейних стосунків.

5. Злочини і покарання.

Рабовласницька суть законів Хаммурапі стає очевидною при аналізі норм про злочини і покарання. Порівняно із законами шумерів покарання стає жорстокішим, здебільшого штрафи замінюються тілесними покараннями або смертю. Водночас деякі родоплемінні звичаї також зберігають своє значення. До них відноситься відповідальність общини за вчинене пограбування, якщо винний не був схоплений; вигнання з общини і батьківського дому чоловіка, винного в кровозмішанні.

Кровна помста була відмінена, але її еквівалентом став принцип таліона - "рівне за рівне". Однак він діяв лише серед осіб, рівним за суспільним становищем.

Якщо будівельник спорудив будинок який завалився і при цьому загинув господар, то віддавався смерті підрядчик. Якщо жертвою став син господаря дому, то засуджували до страти сина будівельника. Колиж загинув раб господаря, підрядчик повинен був віддати свого раба, тобто відшкодувати збиток. Ці статті лякали бракоробів. Карався смертю і син лихваря, якщо останнійсвоїм ставленням довів до смерті сина свого боржника, відданого до нього в боргову кабалу.

Якщо лікар, цирульник знімаючи авілуму більмо з ока, пошкодив його, то йому належало відрубати кість руки. За таке саме пошкодження, спричинене рабу, лікар платив штраф. Отже, принцип таліона в законах Хаммурапі знайшов повніше відображення, ніж в які-небудь іншій пам"ятці права цієї епохи.

Аналіз статей про злочини й покарання