Норми СК України, якими регламентовані порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору, зібрані в окремому розділі. Це свідчить про те, що законодавець відводить цьому правовому інституту більш значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору: СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов’язки по відношенню до дітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті взаємини між подружжям та їхніми дітьми.

Сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них. Проте слід зауважити, що шлюбний договір може поширювати свою дію як на майно, яке є об’єктом спільної сумісною власністю подружжя на момент укладення цього договору так і на майно, що буде набуте дружиною або чоловіком в подальшому. Цей аспект можна обумовити в самому шлюбному договорі. Наприклад, у договорі встановлюється, що квартира, придбана під час шлюбу залишається в особистій приватній власності чоловіка, автомобіль переходить до власності дружини, а гараж, що може бути придбаний у майбутньому, розподіляється в певних частках. Подружжя та наречені також можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, в тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

СК України встановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, СК України передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або, особи права та інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених ЦК України. Таким чином, на шлюбні договори поширені загальні правила визнання недійсності правочинів.

Правовий інститут шлюбного договору існує в українському законодавстві з 1992 р., але до теперішнього часу він не набув рис масового застосування. Це можна пояснити як відсутністю відповідної правової культури, так і низьким життєвий рівнем більшості населення України, що робить недоречним укладання шлюбного договору. Тому закріплення в СК України можливості укладання шлюбного договору зі зміною правого режиму майна розраховано саме на верстви населення з високим рівнем доходу, для використання цього інституту як способу запобігання розтрати сімейного майна внаслідок шлюбу та зміни поколінь. Але можна сподіватися, що з подальшим зростанням добробуту населення поширюватиметься і практика укладання шлюбних договорів.

4. Застосування деяких положень сімейного законодавства України до іноземців

Сімейний кодекс України (який набув чинності з 1 січня 2004 року) як і попередній Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР, надає іноземцям в Україні такі ж права і обов’язки у сімейних відносинах, як і громадянам України, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 275 Сімейного кодексу України). Аналогічну норму закріплено також і в Законі України “Про правовий статус іноземців”. Однак, на практиці іноземці в Україні стикаються із певними труднощами в реалізації своїх прав у шлюбно-сімейних відносинах.

Так, наприклад, виходячи із згаданої вище норми, іноземні громадяни мають право розірвати шлюб на території України. Згідно зі ст. 279 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) розірвання шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється відповідно до закону України.

На підставі ч.1 ст. 278 СК України шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України згідно законодавства інших держав, визнаються дійсними в Україні. Документи, видані компетентними органами цих держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених за межами України щодо іноземців, є дійсними в Україні за умови їх консульської легалізації. Не вимагається легалізація /апостилізація офіційних документів, що походять із держав, з якими Україна має відповідні міжнародні договори.

Отже, іноземний громадянин, що уклав шлюб на території іноземної держави, в Україні визнається таким, що перебуває у шлюбі за умови отримання ним копії свідоцтва про укладення шлюбу (виписки із запису про укладення шлюбу) чи іншого аналогічного документу, який відповідно може потребувати або не потребувати подальшої апостилізації чи легалізації.

Маючи на руках вищезгаданий документ, іноземець згідно із законами України може звернутися до суду із позовом щодо розірвання шлюбу. Звичайно, подання позовної заяви до суду повинно здійснюватися у відповідності із цивільно-процесуальним законодавством України.

Жодного підтвердження проживання на території України (постійного або тимчасового) законодавство України не передбачає. Воно, на відміну від законодавства інших країн, також не встановлює вимоги щодо певного періоду часу, протягом якого іноземець повинен проживати на території України для того, щоб отримати право звернутися до українського суду із позовом.

До англійського суду, наприклад, іноземний громадянин може звернутися із позовом про розірвання шлюбу не раніше, ніж через шість місяців постійного проживання в Англії. Формально, для подання позову про розірвання шлюбу в Україні не вимагається навіть підтвердження законності підстав перебування в Україні (наявність візи, термін дії візи,